I. Курс зоології хребетних-04. Зоологія хребетних та її історія

I. Курс зоології хребетних
II. Тип Chordata
III. Agnatha
IV. Pisces

Д.А. Шабанов, М.О. Кравченко
Online-курс зоології хребетних
(у стані редагування)

V. Amphibia sensu lato
VI. Reptilia sensu lato
VII. Клас Aves
VIII. Клас Mammalia

Рекомендована література для вивчення зоології хребетних

Зоологія хребетних та її історія

Вимоги до навчально-дослідницьких робіт студентів на навчально-польовій практиці

    Походження типу Chordata — Хордові

 

Зоологія хребетних та її історія

Значення зоології хребетних

Зоологія хребетних — наука, що вивчає один тип тварин, тип Chordata — Хордові. Назва цієї науки зумовлено історично; парадоксальним чином вивчення зоології хребетних починається з «безхребетних хордових» — безчерепних і покривників. Втім, головний зміст цієї науки пов'язаний з вивченням підтипу Vertebrata — Хребетні. До хребетних належать найбільші тварини, хребетні займають позиції вершинних хижаків в більшості екосистем, до хребетних відноситься і людина, і більшість сільськогосподарських тварин..

Чим є зоологія хребетних — премудрість вчорашнього дня або фронтиром сучасної науки? Оцінюючи важливість зоології хребетних (і зоології взагалі), студенти можуть зіткнутися з її полярними оцінками, представленими на слайді.

На жаль, сучасна шкільна освіта, а також амбіції деяких представників молодших за віком біологічних наук часто підштовхують студентів до першої, «синьої» точці зору. Чи є вона справедливою? На думку авторів курсу — ні. Наведемо локальний приклад. Певним критерієм перспективності тієї чи іншої науки в умовах даної країни і університету можуть бути результати роботи відповідних фахівців. На біологічному факультеті, де читається ця лекція, більшість грантів з іноземною участю і переважна частина фінансування, одержуваного на конкурсній основі, припадає на кафедру зоології та екології тварин. Ця кафедра багато років поспіль є й найуспішнішою з публікації статей з високим рейтингом. Ймовірно, це не випадковість.

Біологічні науки можна розділити на «об'єктноцентричні» і «методоцентричніе». Зоологія, ботаніка, мікологія — науки, виділені за певними об'єктами вивчення, а генетика або біохімія — науки, виділені за характерним методом роботи, за увагою до певних процесів. Вірогідно, в умовах нашої країни вищі шанси отримати результат, який викличе широкий, в тому числі, міжнародний інтерес, мають саме «об'єктні» науки.

Предісторія зоології

Наука — дуже специфічний спосіб пізнання дійсності. Успіх (і основні небезпеки, що загрожують існуванню) сучасного людства пов'язані з розвитком науки. Але становлення нашого виду сталося задовго до виникнення науки. Більш того, практичні знання, які зараз пов'язуються з зоологією хребетних, виростали з найдавніших, первинних для нашого виду знань. Вроджені форми поведінки, пов'язані із взаємодією з іншими хребетними, а також найдавніший досвід передавалися з покоління в покоління нашими предками. Ймовірно, практичний досвід вдалого мисливця, що живе в примітивному суспільстві, перевершує теоретичний багаж професора зоології.

Історію зоології хребетних, як і безлічі інших наук, прийнято вести від Аристотеля. Звичайно, наука Арістотеля не спиралася на науковий метод (розвиток якого пов'язано з іменами Декарта, Галілея, Бекона і інших учених, що жили в набагато ближчий до нас час). Наука Аристотеля — це звід знань і переказів, що відносяться до певного предмету.

Такою зоологія лишалася і до пізнього Середньовіччя, хоча, звичайно, нарощувала обсяг передаваних знань (і кількість некритично повторюваних вигадок).

Одним із засновників зоології нового часу можна вважати Конрада Геснера. Ілюстрації з його книг часто використовують, коли говорять про середньовічну зоологію, хоча сам Геснер належав до Нового часу.

Зверніть увагу на поєднання реалістичних та фантастичних рис у зображеннях тварин до книзі Геснера. Осетри в його книзі зображені майже вірно (хоча, звісно, хвостові плавці зображені з помилкою), та й на часто цитовані зображення гидри й морського змія.

До честі Геснера слід сказати, що він, ймовірно, і сам розумів різницю між вигадками малограмотних «свідків» і позитивним науковим знанням, і поєднання в одній книзі показаних ілюстрацій не говорить про однакову довіру до них. Взагалі, один з висновків, який можна зробити з вивчення історії науки, є таким. Поверхневе вивчення історії часто включає обговорення «помилок» класиків, які дивилися на певні речі не так, як це прийнятне зараз. Внаслідок цього складається уявлення, що люди, котрі згадуються в історії науки, мали якійсь обмежені здібності і весь час помилялися. Більш поглиблене вивчення, навпаки, дозволяє зрозуміти, наскільки талановитими та творчими були засновники сучасних наук, імена яких ми впізнаємо з історії. Ці люди заслуговують на повагу до їхньої пам'яті. 

Найважливіший ривок у розвитку зоологічних знань пов'язаний з ім'ям Жоржа Бюффона.

Бюффону належить величезна праця, в якій була зібрана маса відомостей про різноманітних тварин. Подивіться: зображення в його книгах досить реалістичні, хоча показані на них хребетні «вирвані з контексту», розташовані не в своєму середовищі проживання, а в якомусь умовному пейзажі, на постаментах або в рамках з орнаменту.

Зоологічна номенклатура

увернером в будинку Бюффона був молодий швед, Карл Лінней. Ставши вченим, Лінней продемонстрував виняткову схильність до впорядкування різноманітності. Линнею не належить честь винаходу бінарної номенклатури, яку йому часто приписують. Бінарну номенклатуру до Ліннея використовували і Джон Рей, і Каспар Баугін. Тим більше, не Лінней придумав ієрархічну організацію системи тварин — її застосовував ще Аристотель. Навіть самі категорії роду та виду, використані в бінарній номенклатурі, є застосуванням логічних категорій Аристотеля до опису різноманіття живих істот.

Основна заслуга Ліннея інша — саме він є автором системи, яка уся була побудована за загальними принципами, розгортала єдиний підхід і охоплювала всі відомі на той час організми.

Існує історичний анекдот, що назва Bufo, яку Лінней дав сірій ропусі, містить натяк на зовнішність Бюффона. Незалежно від того, чи є це правдою, на прикладі ропух ми розберемося з логікою використання зоологічних назв.

Линней не понял, что жаба принадлежит к иной группе, чем травяная лягушка (Rana temporaria), и назвал ее Rana bufo. Первое имя здесь родовое (и всегда пишется с прописной буквы), а второе — видовое (и всегда начинается со строчной). Поскольку название рода Rana было дано травяной лягушке, она останется в его составе навсегда. Отсчет современной систематики ведется от 10-го издания «Системы природы» Линнея, которое вышло в 1758 году. Именно поэтому полное научное название травяной лягушки, включающее имя автора видового описания и год этого описания, выглядит так:  Rana temporaria Linnaeus, 1758. Когда речь идет о известных систематиках, их фамилии можно сокращать; фамилию Линнея можно сокращать до одной буквы.

Через 10 лет после 10-го издания «Системы природы» была опубликована докторская диссертация австрийского медика Йозефа Лауренти, посвященная гадам. Лауренти (или тот человек, который помогал ему в работе над диссертацией) построил намного более удачную систему амфибий и рептилий, чем Линней. Серая жаба была выделена в отдельный род, получивший такое же родовое имя, что и видовое. Чтобы показать, что автор описания серой жабы поместил ее не в тот род, в составе которого ее рассматривают в настоящее время, имя Линнея в полном видовом названии серой жабы берут в скобки.

Лауренти (имя которого сокращают до четырех букв) описал еще немало различных гадов, в том числе, зеленую жабу. Если ее рассматривают в составе рода Bufo, имя Лауренти пишут без скобок. Однако теперь зеленую жабу могут рассматривать в другом роде, чем серую. В 2006 году международный коллектив ученых под руководством американского герпетолога Р. Фроста провел ревизию мировой батрахофауны (фауны амфибий), и пришел к выводу, что серая и зеленая жаба относятся к разным родам. Родовое имя Bufo со времен Лауренти закреплено за серой жабой, значит, в другой род надо перемещать зеленую. Фрост с соавторами предложили для нее родовое имя Pseudepidalea.

Корректное использование зоологических названий — важное требование ко всем научным работам, как зоологического, так и любого другого характера.

Надо подчеркнуть, что жесткие правила регламентируют только использование научных (латинских) названий животных. К названиям на иных языках эти правила не относятся. К примеру, в научном названии родовое имя всегда предшествует видовому, а вот по-русски одинаково правильно писать и «зеленая жаба» и «жаба зеленая», и даже «Жаба зеленая». Вообще говоря, наиболее употребительный  вариант — первый (мы обычно говорим «обеденный стол», а не «стол обеденный», но вопрос использования прописных и строчных букв в названиях таксонов требует отдельного обсуждения.

Названия таксонов могут использоваться и как собственные, и как нарицательные имена. Если, к примеру, слово «позвоночные» относится к уникальной группе, которая рассматривается, как единое целое, это слово используется как имя собственное. Чтобы подчеркнуть это, к нему добавляют название ранга таксона (подтипа), и пишут его только в именительном падеже: подтип Позвоночные.

Если то же самое слово используется для обозначения некоей группы объектов (разнообразных представителей данного таксона), оно является именем нарицательным, пишется со строчной буквы и склоняется по общим правилам. «Среди позвоночных встречаются виды с разными типами экскреции азота… Подтип Позвоночные относится к типу Хордовые… Среди хордовых, кроме позвоночных, есть и две группы беспозвоночных: подтип Бесчерепные и подтип Оболочники…» Вы понимаете, в каких случаях в приведенных примерах названия таксонов используются как имена собственные, а в каких — как имена нарицательные?

А сам термин «позвоночные» принадлежит Жану Батисту Ламарку, гениальному французскому ученому, который оставил след не только в зоологии, но и в палеонтологии, теории эволюции, синоптике и многих других отраслях знания.

Расцвет зоологии

Наивысшим рангом таксона в систематике Линнея был класс. Формулируя свои представления об эволюции, Ламарк пытался выстроить классы животных и растений в линейном порядке (опять-таки, в соответствии с традицией, идущей еще от Аристотеля). Парадоксальным образом, в начале XIXвека идея эволюции (развития) животного мира связалась с представлением о линейном порядке классов. Представления о линейном усложнении групп животных опроверг Жорж Кювье; как казалось современникам, он опроверг и эволюционную идею. Произошло это в ходе дискуссии Кювье и Жоффруа.

Жорж Кювье и Этьен Жоффруа Сент-Илер работали вместе, занимались сходными проблемами, были друзьями, жили в одном профессорском  доме и вместе ходили на работу. Жоффруа (это его фамилия; «Сент-Илер» - титул) был трансформистом. Одно из важных достижений Жоффруа — учение о гомологии (сходстве частей тела, связанного с происхождением из одной структуры общего предка). Впрочем, Жоффруа использовал для обозначения такого сходства понятие "аналогия", а понятие "гомология" ввел позже Ричард Оуэн. Оуэн был антиэволюционистом и аппелировал к сравнению планов строения, однако со временем стало ясно, что гомология — следствие родства. После этого понятие "аналогия" стало использоваться для обозначения сходства, не связанного с общим происхождением.

Например, именно Жоффруа принадлежит идея, что позвоночные — это «перевернутые» беспозвоночные.

Два ученика Жоффруа представили работу, в которой доказывали единство плана организации головоногих моллюсков и позвоночных. Эта мысль вызвала несогласие Кювье, и тот блестяще доказал, что животные принадлежат к разным группам, которые отличаются по своему плану строения — типам. Кювье выделял четыре типа, сейчас их счет идет на десятки.

Авторитет Кювье привел к тому, что идея эволюции казалась в середине XIX века чем-то архаичным. Тем весомее достижение Чарльза Дарвина, который не только (вместе с Альфредом Уоллесом) увидел в ней ключ к описанию разнообразия животных, но и смог собрать множество косвенных подтверждений своей догадки.

После публикации «Происхождения видов» центральной идеей зоологии становится идея эволюции. Зоологи рассматривают особенности строения, индивидуального развития животных и их палеонтологической летописи как отражение истории их эволюции. Один из первых российских дарвинистов, А.О. Ковалевский описывает тип Chordata, основываясь на особенностях индивидуального развития его представителей. С тех пор зоология позвоночных изучает также некоторые группы беспозвоночных.

О развитии зоологии в прошлом веке рассказать коротко невозможно. Здесь стоит назвать всего несколько имен, имеющих отношение к нашему университету и Украине.

Классиком герпетологии в Российской империи стал А.М. Никольский. Работая в Петербурге, он начал создавать подробнейшие обзоры батрахофауны и герпетофауны России и сопредельных стран. Эта работа была продолжена в Харькове. Имя Никольского носит Российское герпетологическое общество.

Легендарным зоологом позвоночных в Харьковском университете был И.Б. Волчанецкий, орнитолог-эволюционист. Вероятно, следы подхода, заложенного Волчанецким, отражаются (через одно-два поколения преподавателей) и в том, как зоология преподается в этом университете сегодня.

Ярким украинским зоологом, ушедшим из жизни относительно недавно, был Н.Н. Щербак. Отсидев несколько лет за «украинский буржуазный национализм», Щербак сохранил неукротимый характер и неистощимую энергию до своих последних лет. Будучи директором Зоологического музея НАНУ, редактором предыдущего издания Красной книги Украины, одним из лидеров Герпетологического общества, Щербак серьезно повлиял на работу зоологов в нашей стране. 

 

 

 

 

 

 

Комментарии

)))))))))