Походження луків: результат антропогенної діяльності чи природній тип рослинності?
Походження луків, одне з питань ботаніки, в якому вчені досі не дійшли до спільного рішення. Ймовірно, саме тому досі немає відповіді на питання чи є луки зональним типом рослинності. Існує дві думки, щодо походження луків:
- Луки мають лише вторинне походження, не утворюють сталих фітоценозів та не є конкурентноздатними, існують виключно завдяки людській діяльності, такій як сінокоси та випас худоби. В разі припинення сінокосів і випасу луки неминуче заростуть спочатку чагарниками, а в подальшому лісом (без винятків, чи то заплавні чи суходільні луки). Луки не є зональним типом рослинності, адже їх існування підтримується штучно.
- Не всі луки вторинного походження, наприклад, заплавні інтразональні) чи альпійські (зональні) луки, мають первинне походження. Вторинне походження мають материкові суходільні (на підвищених місцях) та низинні (в низовинах та нижчих частинах схилів [3], де волога забезпечується не лише атмосферними, але й грунтовими водами) луки. Природні луки є зональним та інтразональним типом рослинності.
Луки це злакові та різнотравні угрупування видів з мезоморфним характером. Переважно рослинність лук представлена гемікриптофітами. Мезофільний характер відрізняє луки від гідротрофної рослинності боліт та ксеноморфної рослинності степів. Можна сказати, що луки це травянисті мезофіти, які здатні конкурувати за територію із зональною рослинністю даної території.
Досить чітке визначення лукам, дає О. П Шенников, він розглядає луки, як тип біогеоценозу, в якому рослинність представлена асоціаціями багаторічних трав’янистих мезофітів [5]. В словнику Брокгауза-Ефрона [6] у визначенні луків, є наступні слова: «Не нужно смешивать самородные луга с искуственными… Самородные же луга способны сохранять свое естественное состояние в течение столетий.» (Рис.1)
Рис. 1. Визначення лугу в словнику Брокгауза-Ефрона за 1896 р.
Первинним (природним) походженням луків, можна вважати, якщо вони:
- Кліматогенні
- Едафогенні
- Сукцесійні (сукцесії, причиною яких не є втручання людини)
- Пірогенні
- Зоогенні
В той же час, можна говорити що сукцесійні, зоогенні, пірогенні луки не є первинними, адже колись на їх місці росли ліси, які були первинним типом рослинності для тої чи іншої території. Тому й тут не все однозначно. Проте, аргументом деяких вчених-ботаніків на користь первинного походження луків є грунт. Якщо на луках грунти, наприклад, сіро-лісові, то це вторинні луки, якщо ж грунти чорноземні чи чорноземно-лучні, то луки первинні. Саме по грунтовому профілю можна визначити чи справжні це луки чи олуговівші степи, або ж остепнені луки.
Походження заплавних луків є також досить складним та не вирішеним до сьогодні питанням, адже вони є поширеними у всіх зонах (В Україні здебільшого на Поліссі та у Лісостепу). Є думка, що відсутність лісів у заплавах можна пояснити льодоходом, що знищує приріст молодих дерев, або тривалим стоянням весняних вод. Також безлісся пояснюють великою засоленість грунту в заплавах рік. Встановлено, що засоленість змінюється з півдня на північ: на півдні засоленість більша, а алювіальні процеси не великі, тому в таких заплавах характерним є часткове остепнення рослинності; на півночі засоленість зменшується, повністю зникають і степові види. В Україні остепнені луки в заплавах річок трапляються дуже рідко, багато в заплаві р. Сіверський Дінець[2].
Флора альпійських лук Українських Карпат є порівняно молодою, адже залежить від періоду формування гір. Передумовою формування альпійських луків є зміна умов розвитку рослинного покриву, яка супроводжувалась підвищенням вже існуючих висот. З флори перш за все випадали види, для яких нові умови існування були згубними. В результаті цього флора високогір’я є значно біднішою, завдяки здебільшого автохтонному флорогенезі. Альпійські луки багаті ендемічними видами. Чим більша висотність, тим більше ендеміків. Високогірна флора дуже відрізняється від флор інших високогір’їв, якщо розвивалась і розвивається без зв’язку з ними. Якщо ж це один високогірний хребет, або декілька не повністю ізольованих один від одного, то генетичні зв’язки між ендемами буде чітко видно[4]. У 2005 році експедиція київських ботаніків у альпійському поясі Карпат виділила справжньоальпійські луки [1].
Таким чином, питання походження луків, як і їх зональності, досі залишається не визначеним. На мою думку, луки є не лише вторинними, а й первинними, адже вони є конкурентоздатними та можуть існувати без допомоги людини. Альпійські луки являються первинним та зональним типом рослинності, адже ніяк не підтримуються сінокосом та випасом, а також через едафо-кліматичні умови не зможуть поступово зарости лісом.
Заплавні луки цілком можна віднести до первинних, тому що не всі заплавні луки підтримують сінокосами та випасом і, не дивлячись на це, вони існують самостійно, навіть якщо причиною цього є надмірна засоленість чи застій весняних вод. Деякі з заплавних лук можна відносити до інтразональних, оскільки флора заплав, у деяких випадках, є перехідною між двома зонами.
Список використаної літератури:
- Малиновський К. А. Історія ботанічних досліджень і бібліографія флори та рослинності Українських Карпат (до 1970 р.). Львів: ДПМ НАНУ, 2005. 202 с.
- Остапко В., Шевчук О. Флора та рослинність лучних пасовищ південного сходу України. Львів: Вісник Львів. Ун-ту., Вип.36, 2004, 57-62 с.
- Работнов Т. А. Суходольный луг как биогеоценоз. М.: Наука, 1978. 84 с.
- Толмачев А.И. Введение в географию растей. Л.: узд. ЛГУ, 1974. 244 с.
- Шенников А.П. Луговедение. Л.: изд. ЛГУ, 1941. 509 с.
-
Интернет-ресурс: http://www.rsl.ru/