|
|
|||
|
БІОСИСТЕМИ. БІОСФЕРА
ЕКОСИСТЕМИ. ПОПУЛЯЦІЇ
ОРГАНІЗМИ У ДОВКІЛЛІ
ЛЮДСТВО ТА ЙОГО ДОЛЯ
|
|||
|
VI-03. Демографічний перехід |
|||
VI-03. Демографічний перехід
З чим пов’язане зростання чисельності населення, про яке йдеться у попередньому пункті? Комусь може здатися, що з більшою народжуваністю: якщо людей побільшало, то їх і більше народжується. Як не дивно, ситуація зворотня: зростання чисельності пов'язане зі зміною характеру смертності. Зрозуміло, усім народженим на світ, належить колись померти, але для динаміки чисельності населення дуже важливо, коли саме це станеться. «Ривок» чисельності людства наприкінці XX століття пов'язаний із тим, що пререпродуктивна (до віку розмноження) смертність змінилася пострепродуктивною (після залишення нащадків). Іншими словами, якщо століття тому більшість новонароджених гинули в перші дні та місяці життя, то в останні десятиліття більшість із них доживала до дітородного віку й залишала якусь кількість нащадків. Зміна співвідношення народжуваності та смертності, що супроводжується стрімким зростанням чисельності популяції, а потім її стабілізацією, називається демографічним переходом. Автор цього поняття — американський демограф Френк Ноустейн, який у 1945 році узагальнив як свої результати, так і досягнення своїх попередників.
Щоб зрозуміти, чому чисельність населення зростає, слід з'ясувати, за яких умов вона залишається постійною. Чисельність населення не змінюється, якщо чисельність кожного наступного покоління така ж, як попереднього. Це можливо, якщо в середньому на кожну зрілу жінку припадає одна дочка, що доживає до зрілості (або, за умови рівності статей, на кожну пару батьків припадає двоє дітей, що доживають до зрілості). Якби всі новонароджені доживали до дорослого віку та згодом заводили дітей, двох дітей на пару батьків було б достатньо. Оскільки хоча б невелика частина людей завжди не доживатиме до дітородного віку, а якась певна частина не заводитиме дітей, навіть у суспільстві з дуже низьким рівнем пререпродуктивної смертності для підтримки постійної чисельності населення необхідно трохи більше двох дітей на батьківську пару. У суспільстві з недостатнім розвитком медицини та високою дитячою смертністю навіть для підтримки постійної чисельності населення на пару батьків має припадати чимало дітей. В умовах, коли до дітородного віку доживає лише кожен п'ятий новонароджений, постійній чисельності популяції відповідає народження понад 10 дітей на кожну пару (і кожну жінку). Хоч якою дивною здається така кількість дітей сучасній людині, для нашого виду вона є нормальною! Ще століття тому вона була цілком типовою.
Успіхи медицини привели до того, що дитяча смертність різко зменшилася — спочатку в розвинених країнах, а потім і в тих, що розвиваються. На щастя, дитяча смертність різко скорочується, проте це майже не позначається на народжуваності. Люди, народжені у багатодітних родинах, і самі заводять багато дітей. Народжуваність значно випереджає смертність, чисельність популяції стрімко зростає. Технологічний прогрес дозволяє прогодуватись значно більшій кількості населення.
У доіндустріальну епоху переважна частина населення жила у селах. Зі зростанням чисельності населення земельних наділів стало не вистачати на всіх, багато селянських дітей вирушили до міст і почали жити новим життям. Розрив із традиційними цінностями і селянською культурою призводить до того, що люди заводять відносно невелику кількість дітей. Нарешті, народжуваність знижується до рівня, що відповідає рівню смертності. Чисельність населення стабілізується, причому на значно вищому рівні, ніж той, який характерний для патріархального суспільства. Описана послідовність змін відповідає чотирьом етапам демографічного переходу, показаним на рис. 6.3.1. На території колишньої Російської імперії та СРСР демографічний перехід відбувався з 1885 по 1965 роки. Загалом у всьому світі демографічний перехід буде закінчено до 2050 року.
Рис. 6.3.1. Спрощений варіант схеми демографічного переходу (зміни рівня смертності та народжуваності внаслідок соціального «дозрівання» та впливу сучасних технологій). Порівняйте з рис. 6.3.2!
Звичайно, показана на рис. 6.3.1 схема спрощена до краю. На динаміку кожної з людських популяцій впливають також інші чинники; навіть після зниження рівня смертності, пов'язаного з медичною революцією, він не залишається незмінним. І все ж реальна динаміка смертності і народжуваності реальних людських популяцій відповідає схемі демографічного переходу (рис. 6.3.2).
Рис. 6.3.2. Оцінки смертності та народжуваності (з розрахунку на 1000 осіб за рік) для Англії та Велса (проміжок з 1541 по 2015 рр.). Динаміка смертності та народжуваності загалом (без урахування менш суттєвих тенденцій) відповідає схемі, показаній на рис. 6.3.1. (джерело)
У I фазі демографічного переходу, який відповідає традиційним суспільствам, для людських популяцій характерна висока смертність та висока народжуваність. Оскільки чисельність населення у I фазі зростає, типовим можна вважати випадок, коли народжуваність у середньому перевищує смертність. Завдяки технологічному розвитку, успіхам медицини та благам цивілізації смертність знижується, насамперед, завдяки зниженню дитячої смертності. Це для II фази демографічного переходу. Діти виживають частіше, але кількість новонароджених залишається незмінною, оскільки вона визначається стійкими уявленнями людей про те, якою має бути «правильна» родина.
Для III фази демографічного переходу характерне зниження народжуваності. Люди отримують можливість жити для самих себе, планувати родинк... і переконуються в тому, що зовсім не обов'язково мати безліч дітей. Народжуваність знижується іноді до рівня, що відповідає смертності, а іноді і нижче. Зрештою, на IV фазі демографічного переходу народжуваність та смертність стабілізуються на новому рівні.
Події, які змінюють одна одну під час демографічного переходу, можна описати як «переплавлення» сільського населення на міське. У селянській родині діти — це, значною мірою, нові робочі руки. Старші діти допомагають у сільськогосподарських роботах, середні піклуються про молодших. Багатодітні родини виявляються успішнішими. У міському середовищі діти починають заробляти пізно, найчастіше, вже після того, як відокремляться від батьків. Тривале дитинство, шкільне навчання, а часто й вища освіта вимагають значних батьківських інвестицій у кожну дитину. В результаті діти стають тягарем. Ще важливішим є те, що доступність освіти для жінок, поширення цінностей фемінізму призводить до зміни життєвих пріоритетів кожної конкретної жінки; вона починає думати не так про відповідність традиційним уявленням про свою роль («KKK: Kinder, Küche, Kirche», тобто дитина, кухня, церква), як про свій розвиток і кар'єру. Жінки все частіше починають народжувати дітей не тоді, коли виявляються фізіологічно готовими для цього, а тоді, коли почуваються соціально зрілими, готовими до материнства. Поширення протизаплідних засобів, технологій планування народжуваності дозволяє розпочати статеве життя задовго до першої вагітності. Зрештою, жінка починає народжувати пізніше і заводить значно меншу кількість дітей. У місті поширюються сім'ї «чайлдфрі» або які свідомо обмежують себе єдиною дитиною (явище, неймовірне для традиційного сільськогосподарського суспільства; там бездітні чи малодітні сім'ї практично завжди є результатом хвороб).
Останнім часом, описуючи демографічний перехід, до схеми Ф. Ноустейна додають V фазу: стадію нового, «усвідомленого» зростання (рис. 6.3.3). Це лише малою мірою відповідає нинішній динаміці, характерній для найбільш розвинених країн, і, ймовірно, здебільшого є даниною політичній коректності. Повільне зростання — бажаний для більшості країн стан населення, тож уявлення про те, як має відбуватися перехід, і підганяються під бажану відповідь («бажане приймається за дійсне»). Альтернативні концепції пропонують розглядати п'яту фазу як фазу переважання смертності та скорочення чисельності населення.
Рис. 6.3.3. Схема демографічного переходу із п'ятьма стадіями (en.wikipedia.org)
Незважаючи на суперечливість виділення V фази демографічного переходу, рис. 6.3.3 вдало демонструє зв'язок між динамікою переходу та демографічними змінами. Так, на ІІ та ІІІ фазах демографічного переходу популяція сильно «молодшає» — її значну частку становлять молоді люди. Навпаки, після досягнення IV фази демографічного переходу у суспільстві починає швидко наростати частка людей похилого віку.
Глобальне людство розподілено планетою дуже нерівномірно. Щільність населення приблизно показана на рис. 6.3.4. Топ-10 країн за чисельністю їх населення (станом на 2020 рік) має такий вигляд: Китай (1,439 млрд. осіб), Індія (1,380 млрд.), США (331 млн.), Індонезія (274 млн.), Пакистан (221 млн. осіб), Бразилія (213 млн.), Нігерія (206 млн. жителів), Бангладеш (165 млн.), Росія (146 млн.) та Мексика (129 млн.).
Рис. 6.3.4. Щільність населення (згідно з англійською вікіпедією). Колірна шкала, калібрована у кількості людей на квадратний кілометр, показана у виносці
Нерівномірність розподілу людства проявляється і при порівнянні різних країн (табл. 6.3.1).
Таблиця 6.3.1. Порівняння демографічних показників деяких країн (за даними проєкту Worldometers на 2020 рік)
|
Країна |
Населення, |
Річний приріст |
Щільність населення, |
Площа, |
Кількість мігрантів, |
Середня кількість нащадків |
Середній вік, |
Частка |
|
Китай |
1439 |
0,39% |
153 |
9388 |
-0,349 |
1,69 |
38 |
61% |
|
Індія |
1380 |
0,99% |
464 |
2973 |
-0,533 |
2,24 |
28 |
35% |
|
США |
331 |
0,59% |
36 |
9147 |
0,955 |
1,78 |
38 |
83% |
|
НигерІя |
206 |
0,72 |
226 |
910 |
-0,060 |
5,4 |
18 |
52% |
|
Бангладеш |
165 |
1,01% |
1265 |
130 |
-0,370 |
2,05 |
28 |
39% |
|
Росія |
146 |
0,04% |
9 |
16377 |
0,182 |
1,82 |
40 |
74% |
|
Японія |
126 |
-0,30% |
347 |
364 |
0,071 |
1,4 |
48 |
92% |
|
Німеччина |
84 |
0,32% |
240 |
349 |
0,544 |
1,6 |
46 |
76% |
|
Україна |
44 |
-0,59% |
75 |
579 |
0,010 |
1,4 |
41 |
69% |
|
Польща |
38 |
-0,11% |
124 |
306 |
-0,029 |
1,4 |
42 |
60% |
|
Сомалі |
16 |
2,92% |
25 |
627 |
-0,040 |
6,1 |
17 |
47% |
|
Білорусь |
9,4 |
-0,03% |
47 |
203 |
0,008 |
1,7 |
40 |
79% |
|
Ізраїль |
8,6 |
1,60% |
400 |
21 |
0,010 |
3,0 |
30 |
93% |
|
Сингапур |
5,8 |
0,79% |
8 |
725 |
0,027 |
1,2 |
42 |
|
|
Фінляндія |
5,5 |
0,15% |
18 |
303 |
0,014 |
1,5 |
43 |
86% |
Дані у табличній формі сприймати не дуже легко, але табл. 6.3.1 дає чудові можливості для порівняння нашої країни з іншими та розуміння наших особливостей. За скороченням населення (незважаючи на прибуття мігрантів) наша країна — один із світових лідерів. На жаль, це пов'язано не так з високим рівнем нашого розвитку, як із сприйняттям ситуації нашими громадянами. Зниження життєвих стандартів, відмова від цілей, що ставилися раніше, може призводити до депресивного світосприйняття. Оскільки Україна є однією з пріоритетних мішеней для найпотужніших у світі систем «промивання мізків», катастрофічне сприйняття дійсності є вельми характерним для обивателя, який складає власне судження про світ виходячи з того, що саме про цей світ розповідають у телевізорі.
З погляду економіки країни прийнято поділяти на розвинені (developed) і такі, що розвиваються (developing). Цей поділ досить умовний, чітких критеріїв для розрізнення таких країн немає.
«Розвинена країна — така країна, яка дає можливість усім своїм мешканцям насолоджуватися вільним та здоровим життям у безпечному навколишньому середовищі». Кофі Анан.
Зараз багато країн з числа тих, які розвиваються, мають потужні та динамічні економіки, а найхарактернішими ознаками країн цієї групи є особливості їх населення. Розвинені країни мають населення стабільне або таке, що скорочується, зі значною часткою людей похилого віку (рис. 6.3.5). Населення країн, які розвиваються, залишається молодим і швидко збільшується (рис. 6.3.6).
Рис. 6.3.5. Зміна частки молодих і людей похилого віку в середньому для всього людства. Дані на майбутнє відповідають прогнозам ООН
Рис. 6.3.6. Демографічні піраміди, характерні для розвинених і країн, що розвиваються (джерело)
Технології, які забезпечили нинішнє зростання чисельності людства, були розроблені у розвинених країнах. Успіх цих країн — наслідок впровадження таких технологій, що стосуються і галузі охорони здоров'я, і промисловості, і сільського господарства. Після того, як сучасні технології змінили розвинені країни, ці технології були експортовані в країни, які розвиваються, чим зумовили значне зростання чисельності їхнього населення.
Різниця у динаміці населення лише збільшує світову економічну диспропорцію: переважна більшість економічних активів належить розвиненим країнам; ці країни споживають переважну частину використовуваних людством ресурсів. Звичайно, така диспропорція призводить до наростаючої напруги між бідними та багатими країнами. Поки що розвинені країни завдяки значній військовій перевазі можуть підтримувати свій статус. Однак згодом таке становище може змінитися. Частка населення розвинених країн у складі всього населення планети зменшуватиметься й надалі. Змінюється характер сучасних конфліктів. Все більшого значення набуватиме не протистояння регулярних армій, а здатність завдавати швидких і чутливих ударів противнику. Такі удари можуть завдаватися як за допомогою високоточної зброї, так і за допомогою терористичних груп.
Чи може це означати, що підвищений рівень агресивності між різними групами людства загальмує його зростання? Ні. На нинішньому етапі, в країнах, що розвиваються, з їх численним молодим населенням катастрофи та війни дуже слабко впливають на зростання чисельності населення! Наразі від голоду та неповноцінного харчування гине 3-6 млн. осіб на рік, але ці втрати компенсуються завдяки народжуваності за кілька днів.
«Соціальні та культурні чинники більше, ніж будь-що інше, визначають рівень народжуваності. Найважливішою з них є роль, яку жінки відіграють у сім'ї, економіці та суспільстві в цілому. Коефіцієнт народжуваності знижується в міру розширення можливостей жінки у плані працевлаштування за межами будинку та ферми, у міру розширення її доступу до освіти та підвищення шлюбного віку.... Бідність породжує високі темпи приросту населення. Родини, які мають низькі доходи та недостатнє соціальне забезпечення, потребують дітей спочатку щоб залучити їх до роботи, а потім, щоб вони змогли годувати своїх батьків» (Доповідь Міжнародної комісії ООН з навколишнього середовища та розвитку, 1987).
Нерівномірність у виробництві їжі може частково компенсуватися завдяки її перерозподілу, наприклад у вигляді так званої гуманітарної допомоги, яку багаті країни передають бідним. Однак у ході надання гуманітарної допомоги можуть бути нові проблеми. Одна з них отримала назву «вкрай сумної теореми». Гуманітарна допомога (дешеві надлишки їжі), що надходить з розвинених країн до голодуючих, призводить до короткострокового пом'якшення голоду та довгострокового його загострення внаслідок руйнування місцевих виробників.
Провідна концепція допомоги, прийнята зараз західними країнами, є «адекватною технологією». Складові цієї концепції такі:
— безпосереднє задоволення потреб населення без руйнування існуючої соціальної структури;
— невибагливість до рівня освіти та майстерності; упор на такі методи, яким громадяни можуть навчати одне одного;
— використання численних і дешевих місцевих ресурсів;
— опора на існуюче матеріальне забезпечення та дрібних виробників.
Дозволяючи вирішити найгостріші проблеми, така допомога консервує відмінності між розвиненими і країнами, що розвиваються. Закономірною реакцією громадян країн, що розвиваються, на таку допомогу є острах, що їх збираються замкнути в минулому. З іншого боку, у довгостроковій перспективі може виявитися, що економіка розвинених країн, що спирається на використання колосальної кількості викопної енергії, виявиться більш чутливою до неминучих перебудов, ніж відносно примітивна економіка відсталих країн.