Екологія: біологія взаємодії. VI-25. Екоконверсія

Д. Шабанов, М. Кравченко Екологія: біологія взаємодії
БІОСИСТЕМИ. БІОСФЕРА I розділ. Екологія та біосистеми, які вона вивчає II розділ. Біосферологія ЕКОСИСТЕМИ. ПОПУЛЯЦІЇ II розділ. Біогеоценологія та біоценологія IV розділ. Популяційна екологія ОРГАНІЗМИ У ДОВКІЛЛІ V розділ. Аутекологія та основи середовищезнавства ЛЮДСТВО ТА ЙОГО ДОЛЯ VI розділ. Екологія людини та збереження біосфери Додатки: Програма. Питання. Література. Персоналії. Глосарій.
← VI-24. Сценарії майбутнього	VI-25. Екоконверсія		VI-26. Dies irae →

 

VI-25. Екоконверсія

Якщо люди хочуть вижити, їм знадобиться істотно нове мислення.
Альберт Айнштайн

Обдумано і твердо покласти край зростанню — це найважче рішення, з яким нелегко погодитись.
«Межі зростання. Доповідь Римського клубу»

Я часто говорю, що піклуватися про себе абсолютно необхідно. Але подбати про себе по-справжньому можна лише проявивши турботу про благо інших, тому що ми суспільні тварини. Сьогодні майбутнє кожного з нас залежить від усього семимільярдного^* людства. Подбайте про людство, і це принесе вам найбільшу користь. А якщо думати тільки про себе, виявляти недалекоглядний егоцентризм, результат виявиться протилежним. Турбота про інших найкраще відповідає вашим інтересам.
Далай-лама XIV

^* Вже восьмимільярдного (прим. авт.)
 

На діяльність людини та соціуму загалом впливають як вроджені властивості, так і культурно зумовлені норми. Суспільна свідомість – дуже інерційна система. Багато її особливостей формувалися, коли людство складалося з антагоністичних груп, що експлуатували природні ресурси, які здавалися невичерпними. Ті форми поведінки, які забезпечували успіх малих ізольованих груп (груповий егоїзм, парафіяльний альтруїзм, ксенофобія, протистояння ворожому довкіллю), стають неадекватними для глобального людства. Нині, попри політичну роздробленість, людство стало глобальним. Вже не окремі групи людей експлуатують свої території, а людство загалом використовує біосферу, ресурси якої близькі до вичерпання. Яким звичним не є нинішній спосіб дій, він зовсім не є єдиним можливим. До демографічного переходу має додатися енергетичний перехід — відмова від залежності від викопного палива, перехід на відновлювальні джерела. Які ще переходи необхідні для забезпечення нашого бажаного майбутнього? 

Ймовірно, умовою виживання людства є комплексна перебудова суспільної свідомості, пов'язана зі зміною взаємин із біосферою, — екоконверсія. Мабуть, із прочитаного вами в цьому підручнику стало ясно, що готових відповідей, яким має стати людство, немає — є лише розуміння того, яким воно не може бути.

Для екоконверсії необхідно звільнитися від багатьох поширених міфів — явних і неявних установок нашої свідомості, що формують сприйняття дійсності та задають характер відносин з нею. Звичайно, ніхто не може запропонувати «правильний» список таких міфів, а тим більше набір тих положень, які мають прийти їм на зміну. Автори цього підручника пропонують читачам розглянути один із варіантів списку цих міфів — як основу для роздумів та обговорень. Комусь деякі з цих міфів видадуться непорушними істинами. Це може бути як наслідком помилки авторів, що внесли якусь азбучну істину у перелік міфів, від яких треба позбавлятися, так і несвободи сприйняття читача, що може перебувати у полоні обговорюваних мифів.

Отже, на думку авторів, наш розвиток обмежують, крім іншого, такі міфи:

— міф про людину як вінець творіння та господаря природи;

— міф про те, що існує авторитет (політичний лідер, начальник, Бог, пророк, геній, Великий Брат, конклав мудреців тощо), що може встановити правильний спосіб дій;

— міф про те, що земне життя не є чимось самоцінним і служить лише для випробування тих якостей, які визначать справжнє, посмертне існування (наприклад, у раю чи пеклі);

— міф про те, що проста людина може не сушити собі мозок над глобальними проблемами; вирішувати їх — справа вчених, які «щось придумають»;

— міф про всесилля чи надлюдську цінність науки як одного зі способів нашої взаємодії з дійсністю;

— міф про те, що соціальна природа людини дозволила їй позбутися її вроджених біологічних властивостей;

— міф про те, що вроджені біологічні властивості людини можуть бути оцінені як «хороші» або «погані» (наприклад, що людина від природи егоїстична і тому погана);

— міф про те, що інші види можуть бути поділені на «корисні» і «шкідливі»;

— міф про те, що всі властивості організму чітко запрограмовані в його генотипі (а цінність організму вичерпується особливостями цього генотипу), характерний для вульгаризованого розуміння сучасної науки;

— міф про жінку як про призначений для репродукції сорт людських істот (характерний для примітивно-патріархальних суспільств);

— міф про жінку як про істоту, яка має стежити за модою, сяяти красою, вести світський спосіб життя і не бути надмірно розумною (характерний для суспільства споживання);

— міф про існування націй, як чогось, що об'єднано «кров'ю» (спорідненістю) і заслуговує на жертви з боку окремих осіб;

— міф про імперськість, про завдання з управління іншими народами, які стоять перед «великими націями»;

— міф про самоцінність держави, яка хоча б у чомусь перевищує цінність її громадян;

— міф про «природні ресурси» як щось, природними господарями чого ми є;

— міф про те, що кожна людина має природні права на корисні копалини, поховані всередині кордонів держави, громадянином якої вона є, і не має відношення до копалин, похованих за межами цих кордонів;

— міф про те, що щастя та цінність життя окремої людини зростають зі зростанням її рівня споживання чи багатства;

— міф про те, що людина, що поважає себе, повинна відповідати стандартам споживання, пропонованим сучасною індустрією реклами;

— міф про існування «об'єктивних» оцінок, надійніших за «суб'єктивні» оцінки окремих людей;

— міф про існування «об'єктивної науки», в якій дослідник лише обирає методологічно правильний алгоритм, збирає вихідні дані та перекладає їхню обробку на бездоганний алгоритм, що «сам» робить необхідні обчислення та висновки;

— міф про те, що наука має пізнавати «об'єктивну реальність» як світ окремих об'єктів (речей, тіл), які існують незалежно від нас та від нашої взаємодії з ними;

— міф про те, що наука має знаходити істину, а не будувати достовірну (таку, що заслуговує на довіру; годиться у якості презумпції, що може бути відкорегована) модель дійсності;

— міф про те, що нас самих можна зрозуміти, якщо розглядати нас не як суб'єктів, що сприймають, пізнають і адаптуються, а як певні об'єкти «світу речей» — «реальності»;

— міф про більшу моральність чи цінність традиційного, патріархального способу життя та його придатність для нинішнього етапу розвитку людства;

— міф про те, що дідівський досвід, здоровий глузд, прикмети та структура цінностей, сформовані в одну епоху, можуть бути застосовні в умовах екологічної катастрофи;

— міф про те, що постіндустріальне суспільство, головним ресурсом у якому є інформація, може бути стійким, зберігаючи мораль суспільства землеробів чи індустріального суспільства;

— багато інших, ще неявних міфів.

 

Чи готові ви узяти на себе відповідальність за свій спосіб мислення, за майбутнє Землі та людства?