Екологія: біологія взаємодії. V-15. Парниковий ефект





Д. Шабанов, М. Кравченко
Екологія: біологія взаємодії

БІОСИСТЕМИ. БІОСФЕРА
ЕКОСИСТЕМИ. ПОПУЛЯЦІЇ
ОРГАНІЗМИ У ДОВКІЛЛІ
ЛЮДСТВО ТА ЙОГО ДОЛЯ

← V-14. Поглинання сонячної радіації атмосферою

V-15. Парниковий ефект

V-16. Водний баланс організмів →

 

V-15. Парниковий ефект

Як уже було зазначено, максимум сонячного випромінювання лежить у видимій частині спектра (довжина хвилі близько 0,5 мкм), а поверхні Землі — у дальній інфрачервоній (близько 10 000 нм). Причина цієї відмінності дуже проста: Сонце набагато гарячіше за Землю. Земна атмосфера по-різному пропускає випромінювання Сонця та Землі: для видимого світла вона майже прозора, а далеке інфрачервоне випромінювання ефективно затримує. В результаті енергія легше проходить до земної поверхні, ніж іде від неї. Земля від цього розігрівається. Таке явище називається парниковим ефектом. Властивість  пропускати видиме випромінювання краще, ніж інфрачервоне, має не тільки повітря, а й багато інших речовин — наприклад, скло та поліетиленова плівка, якими накривають теплиці та парники (рис. 5.15.1).

Рис. 5.15.1. Механізм роботи парника

Парниковий ефект — одна з умов існування розвиненого життя на нашій планеті. Без нього середня температура поверхні Землі (що становить близько +15°С) була б –23°С, і планета була б практично непридатна для життя (див. пункт 5.2). Парниковими властивостями володіє водяна пара, хмари та туман, повітряні аерозолі, вуглекислий газ та метан.

Зрештою, прихід і відхід енергії Землі врівноважують один одного (інакше температура планети не залишалася б постійною). Але оскільки відтік тепла від земної поверхні утруднений завдяки парниковому ефекту, його достатній рівень досягається при вищій температурі, ніж та, яка спостерігалася б без цього феномена.