|
|
|||
|
БІОСИСТЕМИ. БІОСФЕРА
ЕКОСИСТЕМИ. ПОПУЛЯЦІЇ
ОРГАНІЗМИ У ДОВКІЛЛІ
ЛЮДСТВО ТА ЙОГО ДОЛЯ
|
|||
|
III-04. Класифікація біомів |
|||
III-04. Класифікація біомів
А якими бувають біогеоценози? Усім відомо, що біогеоценоз, продуценти в якому представлені здебільшого деревами, називається лісом. Розташовані у посушливому кліматі біогеоценози, в яких домінують трави, в Євразії називають степом, в Північній Америці — прерією, у Південній Америці — пампою, а у Південній Африці — вельдом. Щоб розібратися в розмаїтті біогеоценозів, потрібна певна класифікація. Таких класифікацій досить багато, і тут буде використана та, яка, ймовірно, частіше за інших використовується у міжнародній науковій спільноті. Одиницею цієї класифікації є біом.
Біом — це великий тип біогеоценозів, який характеризується подібним характером рослинності та займає певні регіони планети. Біоми регулюються макрокліматом і насамперед — кількістю опадів і температурою (рис. 3.4.1).
Рис. 3.4.1. Розподіл деяких наземних біомів в залежності від кількості опадів і температури
Біоми мають певну цілісність. Наприклад, між зонами листопадних лісів і степів розташована лісостепова зона, де «стикаються» біоми лісу та степу. При чинному кліматі на території лісостепу можуть бути стійкими обидва типи біогеоценозів. Ліс вимагає більшої кількості води, ніж степ, але лісовий ґрунт ефективніше утримує її, ніж степовий. Там, де вже існує ліс, у ґрунті затримується достатньо вологи для існування лісу. Там, де розташовується степ, — води для розвитку лісу виявляється недостатньо. При зміні вологості або температури клімату відбувається поступовий рух кордонів лісу та степу. Посушливий ліс змінюється степом, зволожений степ поростає лісом. Проте, залишається широка смуга, де мозаїчно чергуються два типи екосистем. Навколоводні ділянки, балки, низовини вкриваються лісом, а ділянки з піщаним ґрунтом, добре прогріті схили — стають степовими. Характерний тип рослинності залежить від ґрунту й клімату і впливає на них, а також визначає практично весь склад спільноти, яка розвивається в тому чи іншому місці.
Як показати взаємини різних типів спільнот один щодо одного? Існує два основні методи — ординація (тобто розташування в якомусь просторі у певному порядку) й класифікація (тобто розподіл за відокремленими одна від одної групами — класами або таксонами). Ординація підкреслює континуальність змін властивостей, класифікація — дискретність розривів. Приклад ординації спільнот показано на рис. 3.4.1. приклад багаторівневої ієрархічної класифікації біомів наведено нижче.
Основні біоми на Землі такі.
Наземні біоми
Тундра. Біом холодного вологого клімату, який характеризується негативними середньорічними температурами, кількістю опадів близько 200-300 мм в рік і, найчастіше, наявністю шару вічної мерзлоти. Виділяють арктичну тундру, розташовану у високих широтах, і альпійську тундру, розташовану у високогір'ях. Рослинність — низькорослі багаторічники: лишайники, мохи, трави та чагарники.
Тайга. Лісовий біом холодного клімату з довгою багатосніжною зимою і кількістю опадів, що перевищує випаровування. Основні лісові породи — хвойні, видове різноманіття дерев невелике (1-2 домінуючих види).
Листопадний ліс. Ліс помірного поясу. Розвивається в регіонах з помірно теплим літом і відносно м'якою зимою з морозами. Характерні рівномірний розподіл опадів, відсутність посух, перевищення опадів над випаровуванням. Восени, в міру скорочення довжини світлового дня, відбувається листопад. Листопадні ліси відносно багаті видами, характеризуються складною вертикальною структурою (наявністю декількох ярусів).
Степ. Територія трав'янистої рослинності в напівпосушливий зоні помірного клімату. Найчисленніші трави — злаки й осоки, багато з яких утворюють щільну дерновину. Потенційне випаровування перевищує кількість опадів. Характерні багаті органічною речовиною ґрунти — степові чорноземи. Синоніми — прерія, пампа, вельд.
Савана. Тропічні злаково-деревні угроповання, що розвиваються в областях зі стійким чергуванням сухого і вологого сезонів. Окремі дерева або масиви чагарників розкидані між відкритими трав'янистими ділянками.
Пустеля. Досить різноманітна група біомів, розташована в областях із вкрай посушливим кліматом або, в разі арктичної або альпійської пустелі, вкрай низьких температур. Відомі піщані, кам'янисті, глинисті, солончакові, крижані та інші пустелі. Характерні (за винятком льодових пустель, які розвиваються в дуже холодних умовах) або середньорічна кількість опадів менша за 25 мм, або умови, що забезпечують дуже швидке випаровування вологи.
Чапараль. Твердолисті чагарникові зарості в середземноморському кліматі з м'якою дощовою зимою і посушливим літом. Характеризується значним накопиченням сухої деревини, що призводить до періодичних пожеж.
Сезонний тропічний ліс. Поширений в областях зі спекотним кліматом і великою кількістю опадів, розподілених протягом року нерівномірно, з наявністю сухого сезону. Надзвичайно багатий видами.
Вічнозелений дощовий ліс. Найбагатший біом, розташований в регіонах з великою кількістю опадів (> 2000) і майже постійною температурою (близько 26 ° C). У цих лісах зосереджено 4/5 всіх видів рослин Землі, переважає деревна рослинність.
Прісноводні біоми
Лентичні (стоячі) води. Калюжі, стариці, природні та штучні ставки, озера і водосховища. Умови життя визначаються в першу чергу глибиною (й освітленістю) і кількістю біогенів. Обмін біогенами й газами між поверхнею і глибиною часто утруднений.
Лотичні (текучі) води. Струмки, потоки та річки. Умови дуже залежать від швидкості течії. Здатні переміщати значні обсяги води та інших неорганічних і органічних речовин, тісно пов'язані з оточуючими наземними системами.
Болота. Водойми з великою кількістю органіки, руйнування якої сповільнюється через нестачу в воді кисню; в основному характерні для помірного і помірно холодного клімату.
Морські біоми
Пелагіаль. Відкритий океан і морські глибини далеко від узбереж. Продуценти (в першу чергу, фітопланктон) зосереджені у відносно тонкому приповерхневому шарі води, куди проникає світло. Характерне безперервне опускання біогенів від поверхні в глибину.
Континентальний шельф. Прибережна зона морів і океанів, що сягає приблизно глибини 200 м. Багаті видами й різноманітні морські угруповання. Найрізноманітніші водні екосистеми характерні для коралових рифів, також належать до континентального шельфу. «Гарячі плями» біорізноманіття характерні й для великих глибин — наприклад, для місць виходу у морську воду вулканічних газів («чорні курці» та інші феномени).
Зони апвелінгу. Відносно невеликі за площею зони океану, де відбувається підйом на поверхню глибинних вод, збагачених біогенами. Мають винятковий вплив на продуктивність всього океану в цілому.
Естуарії. Зони змішання річкових і морських вод, що утворюються в морях навпроти гирл великих річок. Характеризуються значною кількістю органіки, яку виносять в море річки, і постійними коливаннями солоності.