Біосфера

За аналогією з цими формулюваннями можна запропонувати «дуже сильний принцип антропності», одним з можливих варіантів якого є й антропний принцип участі: «Існування Всесвіту, людства і кожної людини — взаємопов'язані частини одного процесу». На теперішньому етапі довести це твердження неможливо. Воно зовсім не передбачає (хоча і не виключає) апеляції до Бога. Як мінімум, воно відбиває тісний зв'язок між власним буттям і можливістю пізнання Всесвіту, відбитий у психіці кожної людини («Cogito, ergo sum», «Мислю — отже існую» — Рене Декарт). Парадоксальність запропонованого «дуже сильного» формулювання є не більше парадоксальності нашого буття.

Головний кандидат у пошуках позаземного життя, звісно, Марс. В минулому він дуже нагадував Землю, і навіть зараз, вірогідно, зберігає умови, необхідні для існування найпростіших форм життя. Але пошуки життя у Сонячній системі не обмежені цією планетою. Привертає до себе увагу Титан, найбільший супутник Сатурну (розмір цього супутника більший за розміри Плутону і Меркурія). На поверхні Титану розташовані моря і течуть річки, в його щільній атмосфері розташовані хмари, з яких ідуть дощі. Для оптимістів, які мріють про життя на інакшій, ніж водно-карбонова, основі, Титан дає багату поживу для фантазії. Дуже цікава, з точки зору пошуку життя, Європа, супутник Юпітеру. Її поверхня вкрита кригою, під якою, вочевидь, міститься океан рідкої води! Іо, ще один супутник Юпітеру, цікавий з точки зору своєї геології. Нарешті, певний інтерес, із точки зору пошуку життя, викликає і сам Юпітер

У процесі виникнення зоряних систем частина речовини, яка утворює планети, розподіляється нерівномірно. Планети, які розташовані до зірки ближче, складаються зі щільніших речовин. За своїм висхідним складом і властивостями Земля близька до двох планет-сусідок — Венери та Марсу. До числа планет земної групи входить і Меркурій, але ця невелика планета розташована настільки близько від Сонця, що умови на її поверхні не мають нічого спільного із земними.
Ми можемо тільки порадіти, що, розташована між «закляклим» Марсом і «гарячечною» Венерою, наша рідна Земля надає для життя цілком належні умови.

Розвиток життя призвів до докорінного перетворення земної поверхні. Що ми побачимо, озирнувшись довкола себе за межами людських поселень? Той чи інший ландшафт, вкритий характерною для кожного регіону рослинністю. У переважній більшості місць гірські породи вкриті шаром ґрунту. Подекуди земну поверхню прорізають водотоки — струмки й ріки. Тварини помітні набагато менше, ніж рослини, але, придивившись до рослинності, ми майже напевно побачимо комах, а звівши очі догори, помітимо птахів на тлі блакитного неба. Що у цій картині є наслідком населеності нашої планети? Все! Освоюючи сушу, життя суттєво змінило її. Навіть блакитний колір неба є наслідком накопичення в атмосфері кисню. Результатом дії живих організмів є ґрунт. Він утримує на поверхні суші воду й біогени у формі, оптимальній для їх споживання організмами.

Для опису історії земного життя необхідно мати шкалу, що дозволяє описувати відповідні проміжки часу. Як вивчають цю історію? За послідовністю осадових порід. Взаємна послідовність порід визначається за характером їх залягання і за складом копалин, які містяться в них. Численні в минулому групи організмів, які залишали добре збережені залишки (раковини, зуби, луску тощо), набувають великого значення для визначення віку порід і називаються керівними копалинами. Узгоджена послідовність порід різного віку і відповідних їй проміжків історії Землі називається геохронологічною шкалою

Ми пропонуємо наступне визначення феномену життя. 

Життя — це підтримка та відтворення характерних високовпорядкованих структур, які вдосконалюються в ході еволюції та здійснюються відповідно до внутрішньої програми завдяки зовнішнім джерелам речовини й енергії.

Вся відома нам історія Всесвіту — це історія його розширення. В ході цього розширення в ньому виникли елементарні частинки, атоми (водню) і зібрані силою гравітації зірки. В зірках речовина досягає такого ступеню стиснення і нагрівання, що в них починаються термоядерні реакції – злиття ядер легких елементів. Таким чином, найрозповсюдженіша термоядерна реакція у Всесвіті — утворення ядер Гелію в результаті злиття ядер Гідрогену. При злитті ядер елементів першої половини таблиці Менделєєва (до Феруму) відбувається вивільнення енергії. Ця енергія виділяється безперервно і не дає зорям стиснутися. Будь-яка зірка (і наше Сонце) балансує між двома процесами — гравітаційним стисненням і розширенням через виділення термоядерної енергії.

2.09. Біогеохімічний цикл Фосфору

БГХ-цикл Фосфору є значно гірше зарегульованим, ніж тільки що розглянуті цикли Карбону і Нітрогену, тому що у Фосфору відсутній обмінний фонд в атмосфері. Фосфор — головний елемент, який контролює продуктивність водних угруповань. На прикладі експерименту з половинами ставка, де в одну його частину, відокремлену пластмасовою перегородкою, вносили сахарозу і нітрати, а в іншу — ще і фосфати, показана роль фосфатів в цих спільнотах. Друга половина зацвіла, перша ні. Знесення фосфатів з полів у водойми призводить до їх евтрофікації (підвищення «кормності» на противагу оліготрофності — «малокормності»), що може призводити до їх заболочування.

Сульфур — досить поширений (п'ятнадцятий по хімічній поширеності) в земній корі елемент, що зустрічається в різних ступенях окислення. Вона є необхідним компонентом білків (0,8-2,4%), в які входить в складі сульфогідрільних груп (-SH) і дисульфідних (-S-S-) груп. При руйнуванні органічних речовин Сульфур виділяється у відновленій формі з виділенням газу, що має неприємний запах, — сірководню. Цикл Сульфуру відчуває серйозний вплив з боку людини. Спалювання речовин, що містять Сульфур (як-от бурого вугілля), призводить до викиду в атмосферу оксиду Сульфуру SO₂. Ця сполука є токсичною й сама по собі та, крім того, є однією з причин кислотних дощів