|
|
|||
|
БІОСИСТЕМИ. БІОСФЕРА
ЕКОСИСТЕМИ. ПОПУЛЯЦІЇ
ОРГАНІЗМИ У ДОВКІЛЛІ
ЛЮДСТВО ТА ЙОГО ДОЛЯ
|
|||
|
III-17. (доповнення) Біоми та людська культура |
|||
III-17. (доповнення) Біоми та людська культура
Особливості природного середовища визначають характерні відносини з ним людського суспільства, а значить, і характерні особливості соціуму. Цей матеріал можна було б розмістити в розділі, присвяченому екології людини, але, оскільки він стосується ключового впливу біомів на людську культуру та історію, ми його розглянемо у цьому розділі.
Людина сформувалася як вид із надзвичайно пластичною поведінкою, здатний займати різноманітні екологічні ніші (тобто знаходиться у різних відносинах із середовищем, виконувати різні екологічні ролі). Ці ролі вимагають адекватної соціальної організації. Дуже умовно можна виділити наступні типи традиційного способу життя людей.
Привласнюване господарство: полювання, рибна ловля, збирання. Товариства з таким типом господарства можуть жити у найрізноманітніших біомах. Цей вельми різноманітний спосіб життя людей є вихідним для нашого виду.
Підсічно-вогневе і лісопольне землеробство (а також інші типи землеробства зі зміною ділянок). Типове для лісових біомів. При підсічно-вогневому землеробстві громада хліборобів вирубує і випалює ділянку лісу, і після цього протягом декількох років (до виснаження ґрунтів) використовує ділянку, що звільнилася, як поле. Потім доводиться використовувати нову ділянку, а старе поле закидається, заростає і поступово відновлює родючість.
Кочове скотарство. Типове для відкритих біомів (степів, саван тощо). Плем'я скотарів разом зі своєю худобою кочує відкритими просторами, переміщаючись до тих пасовищ, які на цей час виявляються найбагатшими.
Терасне землеробство і відгінне скотарство. Характерне для передгір'їв і гір. Роди горян використовують невеликі ділянки придатної для рослинництва землі. Для збереження ґрунту і забезпечення поливу схили терасують (розбивають на окремі рівні). Зазвичай таке рослинництво поєднується з пастушим випасом худоби. Родючість земель підтримується завдяки природним добривам.
Поливне землеробство. Характерне для високоцентралізованих суспільств Азії та Близького Сходу. Ці суспільства використовують потенційно родючі посушливі відкриті біоми, підвищуючи в них кількість доступної для рослин води завдяки системам іригації. Значний обсяг суспільних робіт і можливість централізованого контролю за надходженням води призводить до формування деспотичних держав.
Звичайно, цей перелік не вичерпує всі можливі способи життя людей. Від споживчого виробництва харчових продуктів в міру розвитку технологій і підвищення щільності населення люди переходили до напівтоварного і товарного. Примітивне землеробство змінювалося інтенсивним, кочове і відгінне (пастуше) тваринництво — стійловим. У міру урбанізації все більша частка людей переселялася до міст. Однак багато сучасних культур сягають в історію, де використовувалися згадані початкові для людських суспільств способи господарювання.
Важливо, що кожному з цих способів господарювання відповідає своя соціальна організація, свій тип відносин між людьми, своя культура. Наприклад, виникнення складних ієрархій, держав з чиновницьким апаратом є характерним перш за все для культур землеробів. Коли є залишки збіжжя, виникає можливість для їх перерозподілу і виникнення відповідних соціальних структур. Для мисливців-збирачів не є характерними великі войни; в їхньому житті є лише конфлікти (можливо, й гострі) на кордонах між ділянками різних груп. Коли виникає держава, що пов'язана з певною територією, яка оброблюється, виникає й можливість організованої війни.
Загалом, історія людських культур тісно пов'язана з історією природних екосистем. Прикладом, який дозволить обґрунтувати це твердження, може бути історія Лівобережного Лісостепу України. Ми розглянемо її хоча б тому, що у ньому розташовані Харків і Харківський університет, на основі курсу екології в якому написаний цей підручник.
На території лісостепу можуть бути стійкими два типи екосистем. Ліс вимагає більшої кількості води, ніж степ, але лісовий ґрунт ефективніше утримує її, ніж степовий. Там, де ліс, води достатньо для лісу. Там де степ — для лісу води недостатньо, може бути тільки степ.
При зміні вологості або температури клімату відбувається поступова зміна межі лісу і степу. Посушливий ліс змінюється степом, зволожений степ поростає лісом. Проте, залишається широка смуга, де мозаїчно чергуються два типи екосистем. Навколоводні ділянки, балки, низовини виявляються залісеними, а ділянки з піщаним ґрунтом, де добре прогріваються схили — остепненими.
І ліс, і степ формують характерні культури та типи соціуму. У лісостепу вони зустрічаються один з одним.
В степу добрі ґрунти, але часті посухи, і рослинники стикатимуться із нестійкістю врожаю. Але степ — майже суцільне пасовище, де оптимальним є тваринництво. Характерний спосіб життя степняків — кочувати широким степом зі стадами. Житла кочівників — розкладні намети зі шкір. Основа соціуму — сім'я із загальною власністю на худобу. Сім'я кочує, взаємодіє з іншими сім'ями і входить до складу племен, що мають складну структуру.
У лісі кочувати зі стадами ніде, але стійкіший урожай. Треба тільки поле розчистити. Вирубується ліс, випалюються залишки дерев, і протягом певного часу поле сторицею винагороджує зусилля хлібороба. Потім родючість землі падає, і треба розчищати нову ділянку. Для такої культури характерні селища з постійними житлами із дерева. В околицях селища розчищаються поля. Підтримувати поле може тільки громада, міцно спаяна всередині, але слабо пов'язана з іншими громадами. Одиниця нижнього рівня структури може бути навіть більшою, ніж у степовиків, але її зв'язок з аналогічними одиницями — слабший.
Різний спосіб життя породжує масу відмінностей, зокрема, різний характер взаємодії між людьми. Навіть пов'язані спільністю походження кочівники та землероби набудуть серйозних відмінностей і ставитимуться один до одного негативно. Відмінності у моралі призводять до гострого осуду протилежного боку і до конфлікту. Мораль кожного суспільства не поширюється на чужих. До речі, біблійна історія про Каїна й Авеля (синів Адама і Єви) відбиває цей конфлікт. Каїн, старший брат, був хліборобом, і вбив Авеля — скотаря. Вказується і причина: жертва, яку приніс Каїн, була відкинута богом, а жертва Авеля — ні. Врахуйте, що жертви спалювали на вівтарі. Запах смаженого м'яса набагато приємніше запаху горілого хліба...
Степняки мобільні. Їх форма війни — набіг. Зібралися групою, швидко з'явилися, пограбували та відступили. Осілі жителі не встигнуть зібратися, і кожна громада буде оборонятися сама по собі. Чому улюблена тварина українців — свиня? Степняки часто сповідували юдаїзм або іслам, не їли свинину і не забирали свиней. Природно, що степняки били лісових жителів і утримували їх усередині лісових масивів. Лісостеп був нічийною зоною, відкритою до набігів кочівників.
Для лісових жителів характерна форма війни — похід. При оголошенні війни кожна громада виставляла і забезпечувала скільки-то бійців, які відправлялися на ратну справу. Найчастіше, поки рать йшла до кочівників, військо тих знімалося з місця і йшло. Великим подвигом було утворення такого ополчення хліборобів, яке дійшло б до центру країни степняків і розгромило б їхню столицю. У поселеннях формувалися групи ополчення (пізніше їх назвали козаками), які охороняли рубежі та збиралися по тривозі. Щоб захистити основну частину свого народу від набігів, створювалися форпости — вишикувані у захисну лінію укріплені міста.
Але ж колись лісостеп заселявся швидше за інші зони — тут особливо сприятливі умови для життя людини. Перші високорозвинені землеробські культури з'явилися тут кілька тисяч років тому. Трипільська культура (віком 6-7 тисяч років) значною мірою існувала у лісостепу. До того, під час льодовикового періоду, тут був мамонтовий степ, в якому жили племена мисливців на великих тварин. У 3-му столітті на заході Харківської області існували великі поселення готів (німецьких племен), рабами у яких були слов'яни. До 12-го століття слов'яни великою мірою перейняли спосіб життя готів, але були легко поневолені степняками — татаро-монголами. Оскільки для степняків безпосередні військові дії серед лісів були незвичними та вкрай ризикованими, у разі, якщо вони захоплюють великі території у лісових краях, держави кочівників-скотарів перекладають контроль за захопленими територіями на своїх васалів з числа осілих землеробів. Роль васалів і представників Золотої Орди сприяла піднесенню, розквіту Москви та Московії, і з часом — перетворенню Московії на імперію.
Роль осілих васалів великої держави кочівників відкриває цікаві можливості. Васальна держава на певний час виявляється захищеною від набігів і може поступово набирати силу. Кнець-кінцем, держава осілої культури може виявитися більш сильною, ніж кочові держави. Це є наслідком того, що одна і та ж площа може прогодувати більше рослинників (переважно консументів першого порядку), ніж кочівників (консументів другого порядку). Продукцію рослинництва простіше запасати, населення стійкіше. Епідемії краще поширюються серед мобільних і контактних степовиків. Сила слов'ян збільшувалася, і вони почали освоювати лісостеп. Одна із важливих меж проходила по Сіверському Донцю. Вовчанськ, Чугуїв, Зміїв, Ізюм — опорні пункти на кордоні лісу і степу. Після стійкого відтискування кочівників на південь Слобідська (бо спочатку — нічийна) Україна починає заселятися вихідцями із різних регіонів. Влада особливо заохочує заселення південних районів козаками (воєнізованими хліборобами) — це обмежує можливості історичного противника. Остаточна перемога над старим ворогом відбувається у кінці XVIII століття.
Останнім форпостом культури і державності кочівників був Крим — він добре ізольований і захищений. До кінця XVII століття Московське держава виплачувала Кримському ханству «поминки» — данину. Справа в тому, що в 1473 році московський цар Іван III присягнув Кримському хану, став його васалом. Це було способом піти від васальної залежності перед Великою Ордою. Коли Москва не виконала свої зобов'язання по виплатах, в 1571 році кримський хан Девлет-Гірей спалив Москву (з якої, при наближенні кримського війська, втік цар Іван Грозний). Виплати відновилися і були зупинені лише по Константинопольському договору, який був укладений в 1700 між Московією і Османською імперією в Константинополі після Азовських походів Петра Першого. У XVIII столітті, в ході російсько-турецьких воєн, Московія (яка взяла для себе назву Росія) змогла завдати Криму низку поразок і остаточно захопила його лише в 1783 році, користуючись нестійкістю стану останнього кримського хана, Шахін Гірая. Неміцність положення Російської імперії в Криму проявилася в Кримській війні 1853-1856 років. Сталінське виселення кримських татар з Криму — відкладене відлуння боротьби з Кримським ханством в XVIII столітті. Штучно змінений склад населення Криму, імперська пропаганда Росії створили певні передумови для окупації і анексії Криму Росією в 2014 році. І зараз події у Криму лишаються одним з визначальних для світової історії чинників.
Конфлікти між принципово різними культурами тривають досьогодні. Так, Росія продовжує вести криваві зіткнення з горянами Кавказу. Це ще один тип культури, якому нелегко нав'язувати чужі для нього цінності. У горах дуже мало придатних для життя місць, населення розбите на невеликі групи. Одиниця суспільства — рід, сильно ізольований від будь-якого іншого. Розселятися нікуди, кожен рід жорстко обороняє свою власність. Наступальна війна в горах утруднена, оборона має істотну перевагу. Навіть невеликий рід на своїй землі може надати дуже сильний опір. Умови дуже важкі, вижити можна тільки із сильною підтримкою, і тому зв'язок з родом дуже міцний. Смертність дуже велика, йде жорсткий індивідуальний відбір чоловіків. Ті, хто дожили до старості, користуються великою повагою, уособлюючи рід. Характер війни: затяжні конфлікти з обороною своїх територій і героїчними вилазками на територію противника. Конфлікти набувають особистого забарвлення і в разі смерті однієї зі сторін можуть бути продовжені у наступних поколіннях — виникає кровна помста. Після розпаду СРСР Чечня зробила спробу набути незалежність від Росії. Рівнинна Чечня була досить швидко замирена, а в її гірській частині надовго зберігся осередок опору. «Бандформування», які підтримують спротив, спираються на традиції соціуму і тому весь час мають підтримку значної частини населення. Діючи злочинним чином, з точки зору однієї системи цінностей, вони знаходяться в руслі традицій з точки зору іншої системи. Одна з причин специфічного характеру влади в Чечні навіть за радянських часів — проникнення родової (в Чечні — тейпової) структури у владу. Центральна влада намагається давити ці вогнища опору руками своїх місцевих васалів. Ця історія також ще не закінчена.
Чи можна говорити, що така-то культура — хороша, а така-то — погана? Ні. Базовий характер культури визначається факторами, які передують моральному вибору. Можна говорити про мораль, коли є вибір, де можна діяти по-різному (вдарити або не вдарити, вкрасти або не вкрасти). Якщо вибору немає або він зумовлений історією, критерії «добре» — «погано» не працюють. Можна тільки говорити, що такі-то елементи даної культури краще (або гірше) відповідають такий-то тенденції; що та чи інша культура ефективніше здатна розвивати ту чи іншу сторону суспільного життя. Втім, дії кожної людини, у якій кільтурі вона б не сформувалася, можна оцінювати з точки зору моралі, з точки зору відповідності тій або іншій структурі цінностей.
Дополнительные материалы:
Колонка: Шесть традиционных экологических ниш и шесть социальных миров традиционных культур человека
Колонка: Закономерная судьба Лесостепи, или Скрытые пружины истории