Екологія: біологія взаємодії. 6.24. Сценарії майбутнього





 

 

 

Українська мова (найновіша версія) / Русский язык (обновление прекращено)

Д. Шабанов, М. Кравченко
Екологія: біологія взаємодії

Частина I. Біосистеми та біосфера
Частина II. Екосистеми та популяції
Частина III. Організми та їх середовище
Частина IV. Людство

← 6.23. (доповнення) Принципи раціональної екологічної етики

6.24. Сценарії майбутнього

6.25. Екоконверсія →

 

6.24. Сценарії майбутнього

Існує важлива асиметрія між минулим та майбутнім. Минуле, яке визначає сучасне, в цілому є визначеним. У сучасну ситуацію ми потрапили певним шляхом. Але яким буде майбутнє? Для нас воно лишається невизначеним... Ми можемо його прогнозувати, але ми не можемо бути впевненими у правильності наших прогнозів. Загалом зрозуміло, що майбутнє людства та біосфери визначають ті комплекси причинно-наслідкових зв'язків, що забезпечують сучасну динаміку цих систем (рис. 6.24.1). Ми аналізуємо сучасні причинно-наслідкові зв'язки, що визначають спостережувані нами події, продовжуємо їх дію у майбутнє й описуємо, що нас очікує...

Рис. 6.24.1. Сценарії майбутнього можна розподілити на дві групи: сценарії розквіту та сценарії виснаження

Ситуацію ускладнює те, що різні прогнози пропонують нам принципово різні сценарії майбутнього. Загалом, ці сценарії мають визначити результат перегонів двох глобальних тенденцій — виснаження ресурсів біосфери та збільшення здатності людства руйнувати свої середовище, з одного боку, та розвиток технологій і розширення творчих можливостей людства, з іншого. Яка з цих тенденцій переможе? Залежно від цього, сценарії, які ми можемо побудувати, розподіляються на дві групи, показані на рисунку.

Чи можемо ми визначити, яка з глобальних тенденцій переможе? Адепти тієї чи іншої точки зору впевнені в цьому і часто стверджують: те майбутнє, прихід якого вони сповіщають, є неминучим. Моделі, що вони побудували, доводять це на всі 100%! На жаль, впевненість в тому, що моделі можуть передбачити деталі того, що ніколи не спостерігалося, базується на суміші обману та самообману (у різних пропорціях для різних пророків). Як ми вказували (пункт 1.12), моделі є корисним інструментом для досліджень, але й здатні заводити своїх творців у оману. Річ у тому, що при екстраполяції спостережуваної динаміки моделей у невідоме майбутнє доводиться припускати, що причинно-наслідкові зв'язки, які визначають динаміку системи, будуть діяти таким же чином, як зараз. Це дуже «сильне» припущення, яке у переважній більшості випадків не виправдовується.

На рис. 6.24.2 показана різниця між інтерполяцією та екстраполяцією поведінки системи за допомогою моделювання. Інтерполяція може бути ефективною та точною; екстраполяція, якщо вона передбачає суттєві зміни досліджуваної системи, — ні. Ефективність інтерполяції за допомогою моделювання багаторазово доведена; водночас, екстраполяція дає лише гіпотетичні сценарії майбутнього, які практично ніколи не виправдовуються в точності. Звісно, це не є аргументом проти побудови таких сценаріїв: їх слід будувати та аналізувати, але їх не слід плутати з неминучими прогнозами. 

Рис. 6.24.2. Сценарії майбутнього можна розподілити на дві групи: сценарії розквіту та сценарії виснаження

Важливим є питання: чи визначено зараз, яким шляхом підуть майбутні події? Загальний аналіз ситуації дозволяє припустити, що до певного часу наші зусилля можуть змінити наше майбутнє, а після якогось ключового моменту (точки біфуркації) ми станемо безсилі суттєво впливати на нашу долю (рис. 6.24.3). Різні моделі, різні фахівці різним чином відповідають, чи пройшло людство цей ключовий момент. Яким чином слід діяти у такій ситуації?

Рис. 6.24.3. Використовуючи метафору кулі, що скочується поверхнею складної форми, для опису динаміки системи (див. пункт 1.09), ми можемо припустити, що існує певний ключовий момент, коли система майже безповоротно обирає напрям подальшого руху 

Якщо момент визначення нашого майбутнього ще попереду, ми маємо сконцентрувати наші зусилля, щоб вплинути на нашу долю у бажаному напрямку. Якщо він вже позаду, але ми в цьому не впевнені, слід невтомно докладати зусиль, щоб вплинути на ситуацію, немов би ми мали таку можливість. Розглянемо просту аналогію. Є низка ситуацій, у яких первинна медична допомога (наприклад, штучне дихання) може зберегти життя людині, що перебуває у небезпеці. Іноді первинна допомога виявляється ефективною, іноді — ні. Чи слід її зупиняти в умовах, коли незрозуміло, настала смерть безповоротно, чи ще ні? Ні в якому разі! Спроби допомоги слід робити до того часу, коли ознаки смерті стануть однозначними (і, при цьому, їх має визначити професіонал, який зможе врахувати усі можливі сценарії розвитку подій). 

А що робити, якщо ми впевнимося, що шанс для збереження бажаного майбутнього людства вже втрачено? Штучне дихання в аналогічній ситуації слід припиняти, а зусилля по переходу від сценаріїв виснаження до сценаріїв розквіту мають тривати. Моделі, за допомогою яких ми визначаємо шанси на реанімацію людини у стані клінічної смерті, працюють у режимі інтерполяції. Фахівці багаторазово спостерігали траєкторії хворих у перехідних станах; нагромаджений людством досвід заслуговує на довіру. На щастя, ми не спостерігали перехід людства до колапсу; наші уявлення про цей процес лишаються гіпотетичними, отриманими у режимі недостатньо виправданої екстраполяції сучасних тенденцій. Для впевненості, що шанси на одужання людства та біосфери втрачені, остаточних підстав не буде до самого останнього моменту...

На рис. 6.24.1 поставлені два питання, які мають для нас принципове значення. Перше: чи можемо ми впливати на ймовірність різних сценаріїв? Відповідь на нього — скоріше за все, так. В усякому разі, ми маємо широкий арсенал можливостей, що сприятимуть сценаріям виснаження (наприклад, розв'язування ядерної війни); слід припустити, що в нас є й засоби підштовхувати розвиток людства та біосфери в інший бік (скоріше за все, не такі ефектні, як війна). Друге питання: якщо ми можемо впливати на наше майбутнє, яким чином це слід робити? Якщо ми замислимося над цим питанням, ми зрозуміємо, що загальноприйнятих відповідей на нього не існує. Профанна екологія (пункт 1.1.1) пропонує цілий букет суперечливих відповідей, але більшість з них ірраціональна та непрактична. Довести, що «органічне» землеробство не може спасти людство — відносно нескладна задача (хоча велика частина прибічників цього міфу просто закриється від будь-яких раціональних аргументів). Знайти цьому нехитрому рецепту раціональну альтернативу — значно складніша проблема.

Не остаточним, але важливим висновком, що витікає з обговорюваних проблем, є необхідність у вдосконаленні нашої здатності враховувати дію чинників, які впливають на стійкість біосистем, передбачати динаміку таких систем (у тому числі — з використанням моделювання) та поширювати серед раціональної частини населення розуміння важливості турботи про невиснажливе для біосфери існування людства. В усякому разі, автори цього підручника, які займаються моделюванням стійкості біосистем та освітою, обрали для себе цей шлях.