Екологія: біологія взаємодії. IV-18. (доповнення) Як паразити «підставляють» своїх господарів

IV-18. (доповнення) Як паразити «підставляють» своїх хазяїв

Життєвий цикл паразитів будується «з урахуванням» харчових уподобань та поведінки їх господаря. Найчастіше паразити втручаються у життєдіяльність проміжного хазяїна, підвищуючи ймовірність його поїдання остаточним хазяїном. Наведемо три приклади, два з яких добре вивчені, а третій досі є предметом суперечок.

На поверхні мілководних слабопоточних водойм іноді можна побачити живих риб з роздутим черевом, що плавають поверхнею. Рибалки називають таку рибу «солітерною»: у порожнині її тіла лежать клубки з білих стрічок. Це проміжна стадія (плероцеркоїд) розвитку цестод, стрічкових червів (родичів бичачого сисуна), лігули та диграми (Ligula intestinalis, Digramma interrupta). Остаточна стадія цих цестод паразитує на рибоїдних птахах — чаплях, мартинах та інших. З послідом птахів яйця паразитів потрапляють у водойми. Личинка, що з них виходить, заражає першого проміжного хазяїна — циклопа; коли такого циклопа з'їдає риба (другий проміжний хазяїн), в її тілі розвиваються плероцеркоїди (рис. 4.18.1). Після досягнення зрілості вони порушують роботу плавального міхура риби, змушуючи її підійматися на поверхню. Це робить рибу легкою здобиччю остаточного хазяїна паразита — птиці. До речі, для людини «солітерна» риба і навіть самі плероцеркоїди цілком їстівні та не становлять жодної небезпеки (певні люди сприймають їх як делікатес).

Рис. 4.18.1. Плероцеркоїди Ligula intestinalis та вражені ними риби

До тієї ж групи, що і печінковий сисун, належить сисун лейкохлоридіум (Leucochloridium paradoxum). Його остаточним господарем є співочі комахоїдні птахи. З послідом птахів яйця цих паразитів потрапляють на траву, де їх поїдають рослиноїдні наземні равлики — бурштинівки (Succinea putris). Життєвий цикл лейкохлоридіума вкорочений, і в тілі бурштинівки з'являються спороцисти, які одразу ж виробляють майбутніх марит. Спороциста пронизує все тіло бурштинівки, і її вирости виходять у мацаки равлика. Крізь тонкі покриви мацаків добре просвічують яскраві смугасті вирости спороцисти. Ці вирости здійснюють досить різкі рухи, то розслабляючись, то скорочуючись завдяки своїй мускулатурі. Птахи звертають увагу на таких бурштинівок, приймають їх мацаки, що звиваються, за личинок комах (рис. 4.18.2) і скльовують їх, заражаючись паразитом.

Рис. 4.18.2. Бурштинівка (Succinea putris), у мацаках якої розміщені вирости спороцисти лейкохлоридіума (Leucochloridium paradoxum)

Третій приклад впливу паразитів на їх проміжних хазяїв стосується токсоплазми (Toxoplasma gondii), широко поширеного паразита кішок і пацюків (рис. 4.18.3). Це далекий родич малярійного плазмодія, що належить до типу Apicomplexa. Наприклад, проміжними хазяями токсоплазми є пацюки. Щоб проміжний господар вірніше потрапив у зуби до остаточного (кішки), в якому токсоплазми пройдуть стадію статевого розмноження, токсоплазми змінюють поведінку пацюк. Заражений пацюк втрачає обережність, у нього зникає страх перед запахом кішки та котячої сечі. Пацюк, що несе паразитів, заходить на котячу територію і стає здобиччю хижака.

Рис. 4.18.3. Життєвий цикл Toxoplasma gondii

Потенційне коло проміжних хазяїв токсоплазми є досить широким; в нього входить і людина. Крім загальних для усіх хазяїв шляхів зараження (з забрудненими котячими фекаліями водою, ґрунтом або їжею, а також з м'ясом інших проміжних хазяїв) існують і специфічні — наприклад, контакт з наповнювачами котячих туалетів. Небезпеку токсоплазмозів для людини раніше пов'язували лише із зараженням під час вагітності. Якщо, погравши з милою кішечкою, жінка вперше заражається цим паразитом під час вагітності, той передається через плаценту плоду і може викликати сліпоту, гідроцефалію (мозкову водянку) та інші враження мозку. Вважалося, що крім цього токсоплазмози протікають у людини практично безсимптомно, хоча відомо, що ними заражена значна частина населення планети (приблизно 40%). Втім, ряд отриманих останнім часом даних показує, що паразит може впливати на психіку не лише щурів, а й людей. Хоча паразиту, що знаходиться в мозку людини, важко домогтися того, щоб його з'їла кішка, токсоплазма може впливати на поведінку господаря, змінюючи біохімію його мозку. Наприклад, американські страхові компанії значуще зареєстрували, що ризик розбити свій автомобіль майже втричі вищий у носіїв токсоплазм, ніж у людей, вільних від цих паразитів. Можливо, токсоплазми до певної міри пристосовані й до використання людини. Наших предків, африканських приматів, їли хижаки сімейства котячих: і леви з леопардами, що збереглися зараз, і вимерлі шаблезубі кішки.

Через особливості клімату та культури токсоплазмоз поширений нерівномірно. Їм уражено лише близько 7% жителів Англії та Японії та 80% населення Бразилії (сприятливий для паразита клімат) та Франції (там люблять м'ясо з кров'ю). У США зараженість коливається до різних штатів від 18 до 29%. Вдалося виявити зв'язок між ступенем зараженості представників різних народів токсоплазмами та особливостями культури цих народів. Судячи з наявних даних, паразит посилює в людини відчуття занепокоєння, невпевненості, депресії та вини. Який характер набуде аномалія — ​​побутового неврозу, хворобливого відчуття особистої гріховності або просто посиленої релігійності — визначається рівнем культури й соціальним оточенням зараженої людини. Жінки від дії токсоплазм стають більш інтелектуальними та свідомими, співчутливими та схильними до моралізаторства; вони заводять більше подруг, роблять багато покупок. Для чоловіків характерна тенденція до ослаблення інтелекту, догматичності, емоційної мінливості, ревнощів. При цьому представникам обох статей стає важче зосередитись на вирішенні якогось завдання. Оцінюючи наведені дані, слід пам'ятати, що, крім паразитів, процеси в психіці сучасної людини змінює і багато інших чинників (наприклад, дія алкоголю, нікотину, кофеїну, штучного освітлення, надмірної щільності населення тощо).