|
|
|||
|
БІОСИСТЕМИ. БІОСФЕРА
ЕКОСИСТЕМИ. ПОПУЛЯЦІЇ
ОРГАНІЗМИ У ДОВКІЛЛІ
ЛЮДСТВО ТА ЙОГО ДОЛЯ
|
|||
|
I-4. Структура екології та її місце серед галузей біології |
|||
I-4. Структура екології та її місце серед галузей біології
Знання деяких принципів позбавляє від необхідності знання багатьох фактів.
Клод-Адріан Гельвецій
В даному курсі заведено підрозділяти екологію на загальну і спеціальну, а також виділяти в рамках загальної екології галузі, що відповідають різним рівням організації біосистем. В цілому, структура екології трактується тут так:
Загальна екологія:
— Аутекологія (= фізіологічна екологія, = факторіальна екологія) — екологія організмів;
— Синекологія — екологія надорганізмових систем:
— Екологія популяцій (= демекологія);
— Біоценологія (= екологія угруповань);
— Біогеоценологія (= екологія екосистем, екосистемологія);
— Біосферологія.
Спеціальна екологія (екологія окремих груп організмів):
— Екологія рослин;
— Екологія грибів;
…
— Екологія тварин;
…
— Екологія людини (= соціальна екологія).
Необхідно відзначити, що це — лише один з можливих способів поділу екології на галузі. Навіть автори, що трактують екологію як біологічну науку, часто розглядають її в іншому обсязі. Особливо ж це стосується тих, хто надає поняттю «екологія» інший зміст. Природно, що екологія людини далеко не у всіх випадках може розглядатися як частина екології тварин (загальні та унікальні риси нашого виду детальніше розглянуті в розділі VI).
Як ви бачите, загальна екологія розподілена між галузями залежно від рівня біосистем, що вона їх розглядає. Залежно від цього, у навчальних курсах цю послідовність тем можна розглядати або у висхідному порядку (що характерний для багатьох курсів на пострадянському просторі), або у низхідному порядку (більш характерний для американських курсів). Цю різницю умовно показано на рис. I-4.1, А.
Рис. I-4.1. Можливий порядок розгляду різних галузей екології. А. Порівняння висхідного та низхідного порядку. Б. Логіка побудови курсу, що заведена на біологічному факультеті Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна
І висхідний, і низхідний порядки вивчення екології мають свої переваги та недоліки. Загалом, не існує єдиного «правильного» порядку розгляду будь-якого розділу навчального матеріалу. Певна галузь знання може бути порівняна з багатовимірним простором, а порядок розгляду окремих тем — з маршрутом по цьому простору. З чогось треба починати без знайомства з усім іншим, до чогось треба вертатися повторно... Цей підручник створено на кафедрі зоології та екології тварин Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, з опорою на ту традицію викладання екології, яка склалася тут за останні десятиліття. Відносно усталена логіка викладання курсу екології («біоекології»), в який використовується даний підручник, показано на рис. I-4.1, В. Курс складається з чотирьох «чвертей», між якими розподілені шість розділів. Чотири розділи виділені за рівнем біосистем, що в них розглядаються, а два (перший та останній) — за іншим принципом. Лекційний матеріал побудовано переважно у низхідному порядку, а матеріал, що розглядається на практичних або семінарських заняттях — у висхідному.
Тепер, коли ми розглянули підсистеми екології (частини, на які її можна розділяти), ми можемо розглянути її надсистему (ціле, частиною чого є екологія). Як вже було зазначено, ми розглядаємо екологію як біологічну науку, тобто як частину біології.
Біологію (крім її поділу на частини за рівнями біосистем) можна ділити на частини ще в трьох відносно незалежних вимірах (рис. I-4.2): з одного боку — за об'єктом вивчення (зоологія, ботаніка, мікробіологія тощо), з іншого — за методом (молекулярна біологія, біохімія, генетика і т. д.), і з третього — за підходом, що визначає розглянуті проблеми: морфологічному (описує структури), фізіологічному (описує процеси), екологічному (описує зв'язок із середовищем) і еволюційно-історичному (описує передісторію системи та причини її змін). Розгляд структури, функції, взаємодії з середовищем та передісторії — чотири взаємопов'язані напрями вивчення будь-якої системи, які не можна звести один до одного. Пояснювальна цінність екології полягає в тому, що вона дає відповіді на питання «навіщо?», а в поєднанні з еволюційно-історичним підходом — «чому?» (а не «що?» І «як?»).
Рис. I-4.2. Різні способи підрозділу біології на галузі
З цього погляду стає зрозумілим, що екологічний підхід може бути застосований не тільки для вивчення систем, що традиційно розглядаються в рамках екології (від організму до біосфери), але і будь-яких інших систем. Екологічний розгляд мітохондрії передбачає вивчення її призначення та взаємодії з внутрішньоклітинним оточенням. В цілому порядок основних підходів відповідає логіці дослідження будь-якого об'єкта. Зазвичай вивчення починається з опису морфології (як і з чого це зроблено), переходить до фізіології (як це працює), а потім — до екології (для чого це потрібно) та еволюції (чому так).
Морфологічне вивчення біосистем є по більшій мірі редукціоністським, тобто переносить увагу від властивостей системи до властивостей її частин (лат. reductio — повернення, відсунення назад). Щоб описати якусь складну структуру, потрібно розрізати її на частини... Фізіологічний підхід є частково редукціоністським, а частково — холістичним, який розглядає систему як ціле (грец. holos — цілий). Причина переходу до холізму — в тому, що вивчення функцій часто вимагає цілісного розгляду об'єкта, обліку взаємодії його частин. Екологічний підхід за своєю суттю — холістичний, причому система, що вивчається, розглядається не просто як ціле, а і як частина системи вищого рівня. Нарешті, еволюційно-історичний підхід неминуче вписує досліджуваний об'єкт в широку перспективу. Еволюційно-екологічний підхід можна розглядати як щось взаємопов'язане; саме він відкриває можливості розуміння особливостей об'єкта.