|
|
|||
|
БІОСИСТЕМИ. БІОСФЕРА
ЕКОСИСТЕМИ. ПОПУЛЯЦІЇ
ОРГАНІЗМИ У ДОВКІЛЛІ
ЛЮДСТВО ТА ЙОГО ДОЛЯ
|
|||
|
VI-22. (доповнення) Страх ГМ-продуктів (і кілька слів про демократію) |
VI-23. (доповнення) Принципи раціональної екологічної етики → |
||
VI-22. (доповнення) Страх ГМ-продуктів (і кілька слів про демократію)
Однією з тем, що викликають значну увагу природоохоронних організацій та профанних екологів, є тема трансгенних або генетично модифікованих (ГМ) організмів, а також вироблених з них харчових продуктів.
Вводячи категорію ГМ-організмів, ми об'єднуємо їх не виходячи з їх загальних властивостей, а за ознакою використання певного методу їхнього отримання — перенесення генетичної інформації від одного виду до іншого на стадії отримання початкового матеріалу для подальшої селекції. Приклади ГМ-організмів:
— помідори, які можуть зберігатися кілька місяців при температурі 12 градусів, а потім швидко дозрівати, якщо їх помістити в тепло (оптимальні для виробництва кетчупів);
— так званий золотий рис, збагачений каротином, що призначено для боротьби з авітамінозом у бідних країнах;
— соя, стійка до раундапу (пестициду, обробка яким полів гарантовано знищить бур'яни);
— соя, амінокислотний склад білків (і їхня поживна цінність) якої наближений до тваринних продуктів;
— картопля, що накопичує токсин ґрунтової бактерії, що є згубним для колорадського жука, але нешкідливий для людини;
— стійкі до хвороб, посух, заморозків, засолення грунтів рослинні культури (як харчові, так і технічні, наприклад бавовна).
Зараз у продажу знаходяться ковбаси, паштети, шоколад, соуси, чіпси, газовані напої та інші продукти, що містять трансгенні білки та ДНК. У ряді випадків самі виробники не можуть знати всіх особливостей сировини, яку використовують. Втім, прояснити ситуацію дозволяє експертиза, що визначає наявність у продукті послідовностей ДНК, характерних для використовуваних у ГМІ-процедурі засобів перенесення нової інформації в геном змінюваного виду.
Перша трансгенна рослина була вирощена у 1983 році, а у 1992-му почалося використання ГМ-організмів у сільському господарстві (у Китаї). Зростання аграрного сектора у США та спроби постачати дешеву ГМ-продукцію до Європи породили потужний громадський рух, спрямований як проти американської економічної експансії, так і проти самої технології (протести антиглобалістів частково пов'язані з тим, що до створення ГМ-організмів мають відношення транснаціональні корпорації). Труднощі у збуті ГМ-продукції пригальмували зростання її виробництва, хоча США, Канада, Аргентина, Бразилія, Індія та Китай, як і раніше, нарощують обороти.
Станом на сьогодні площа під ГМО-культурами зростає (рис. 6.22.1, 6.22.2).
Рис. 6.22.1. Зміни площі під важливішими ГМО-культурами; дані на 2017 р (джерело даних — ISAAA: International Service for the Acquisition of Agri-biotech Applications)
Рис. 6.22.2. Співвідношення площ під ГМО та традиційними сортами станом на 2017 р (джерело даних — ISAAA: International Service for the Acquisition of Agri-biotech Applications)
Через гостре напруження суперечок буває непросто оцінити аргументи, що висуваються сторонами. Типова тактика противників ГМ-продуктів така: якесь несприятливе властивість певної їжі досліджується не на природному зразку, але в трансгенному. Наприклад, білки бразильського горіха можуть викликати алергію. Якщо ці білки перенести до сої, можливість алергічної реакції на них збережеться. Зареєстрований випадок такої реакції — один із аргументів, що широко використовуються, за заборону ГМ-процедури. Втім, алергенні властивості цих білків збережуться і при використанні природних горіхів у салаті, але чомусь вимога заборонити приготування салатів не зустрічає підтримки активістів. Ймовірно, найвідоміші експерименти, що ґрунтуються на цій сумнівній логіці, провів у 1998 році Арпад Пустаї (Arpad Pusztai), співробітник інституту Роуетт в Абердіні (Великобританія). Він згодовував щурам лектин (токсин, що міститься як у трансгенній, так і у звичайній картоплі) і зареєстрував несприятливі наслідки для їх здоров'я. Експертиза показала, що досліди Пустаї не давали можливості для порівняння природної та модифікованої картоплі, адже лектин як з природної, так і трансгенної картоплі діє на щурів однаково.
Фітогормони, що містяться в ГМ-сої, провокують імпотенцію? Несприятливі для лібідо фітогормони можуть міститися і в натуральній сої! Однак, напевно, для більшості населення скоростиглої сенсації цілком достатньо, щоб перестати купувати не тільки сою, а й будь-які інші ГМ-продукти.
У будь-якому випадку, помітні збитки здоров'ю, викликані споживанням ГМ-продуктів, поки не зареєстровані. Громадяни США, які вміють вибивати астрономічні компенсації з фірм, які не попередили, що виливання на себе гарячої кави може призвести до опіку, за десятки років інтенсивного поглинання трансгенної їжі не знайшли підстав пред'явити позови її виробникам.
Можливість поширення генів ГМ-організмів у результаті природних процесів, схоже, не вигадана: вона зареєстрована у кількох цілком коректних дослідженнях. А ось в оцінці цього факту супротивники та прихильники ГМ-продуктів дуже відрізняються. Перші говорять про екологічну катастрофу. Другі ж вказують, що горизонтальне перенесення генетичного матеріалу (зокрема, завдяки вірусам, які використовують і генетичні інженери) йшло в природі споконвіку і жодної катастрофи не викликало.
Що ж змушує прихильників ГМ долати запеклий опір? З одного боку, звісно, прибутки. Але й їхні противники не забувають про бізнес. Парадоксом стало те, що на багатьох конференціях, які потребують заборони ГМ-організмів, так звані «екологи» («зелені») є сусідами з виробниками отрутохімікатів. На відміну від гіпотетичної шкоди від трансгенних організмів, шкода від пестицидів доведена багаторазово і дуже переконливо. Наприклад, обговорюючи допустимість поширення трансгенної картоплі, стійкого до колорадського жука, слід враховувати, крім іншого, збитки від хімічних засобів боротьби зі шкідниками. З іншого боку, крім миттєвої кон'юнктури є вагомі стратегічні міркування, які змушують переходити на ГМ-сорти. Їхня продуктивність на 15–25% вища, ніж традиційних, для їх вирощування потрібно набагато менше отрутохімікатів та добрив, менш ресурсорозтратні агротехнології. Експерти ООН не бачать можливості задовольнити потребу в їжі населення Землі. Розвиток і використання ГМ-технологій може прогодувати все нові роти до того часу, коли темпи приросту населення знизяться з природних причин. Однією з важливих для голодуючих країн технологій є впровадження в рослинні білки незамінних амінокислот, характерних для тваринної їжі. Це не тільки збереже життя багатьох голодуючих, а й позбавить їх від аліментарного маразму (ослаблення розумових здатностей, що викликано неповноцінною їжею).
Поки що протидія ГМО обмежується рекламними кампаніями та законами, що вимагають позначати вміст ГМО у продуктах. Тут світовим лідером є Україна. Згідно з законом «Про захист прав споживачів» в Україні слід ставити позначку «без ГМО» на будь-які продукти (як-от на кам'яну сіль). Такі застереження створюють враження, що мова йде про щось насправді жахливе.
Людство стоїть перед сумним фактом. Його чисельність набагато вища за ту, існування якої може бути забезпечене «природними» технологіями. Заклик «назад, до способу життя наших прадідів» необхідно доповнювати конкретними рекомендаціями, що робити з тими, кому не вистачить ресурсів. Поки таких рекомендацій немає, мрії про просте та природне життя залишаються утопією.
Як показують опитування громадської думки, значна частина населення не знає, що таке генетично модифіковані організми, проте вважає, що ГМ-продукти небезпечні — хоча б тим, що містять чужі для людини гени. Але ж чужі людини гени містить вся їжа. Як і інші тварини, ми можемо харчуватися лише іншими організмами чи його залишками, які практично неминуче містять ДНК. Скажімо хліб — це продукт переробки насіння рослин (що містять ДНК) одноклітинними грибами (клітини, які містять свою ДНК). Тісто місять на воді, що містить живі або вбиті мікроорганізми, а отже, і їх ДНК. У хліб можна додати й інші ДНК-вмісні продукти (яйця, спеції), намазати його маслом, що містить фрагменти ДНК корови, та покласти на нього ікру риб, що містить свою ДНК...
Клітина не є середовищем, в якому можна запустити будь-яку чужорідну генетичну інформацію. Обіграний у «Парку юрського періоду» спосіб отримання динозавра внаслідок перенесення його ДНК у яйцеклітину жаби є цілком неправдоподібним. В результаті такої процедури вийде лише яйцеклітина жаби із зруйнованим спадковим апаратом. Під час генетичної модифікації організмів або лікування генних хвороб доводиться вирішувати дві непрості проблеми: як доставити необхідну ДНК в ядро і як змусити її там працювати.
То що ж, чи має людина право знати, що вона їсть? Звісно так. Але також має право на правильне розуміння цього знання. Що знає обиватель про змінені організми? Що вони чимось небезпечні. Що проти них протестують. Що про їх зміст особливо попереджають (шкідливі, мабуть). Що вчені, як завжди, кажуть щось незрозуміле. Ні, таки страшно!
Перші демократії, у яких ставала форма управління суспільством, нині визнана оптимальною, мали серйозний виборчий ценз. Наприклад, право голосу в них мали лише вільні дорослі чоловіки, які володіли певною власністю. Окрім зрозумілих причин, пов'язаних із прагненням панівних груп людей зберігати свою владу, тут проявлялася й досить здорова ідея. На прийняття рішень з питань, що виносилися на демократичну процедуру, могли впливати тільки ті люди, від яких слід очікувати наявності власної думки. Думка безграмотного раба чи дівчини, яка ніколи не виходила за межі жіночої половини будинку, не враховувалася. Зверніть увагу: справа не в статі умовних раба та дівчини, яких ми згадали, та не у їх статках, а у відсутності у них (за тих соціальних умов, у яких вони формувалися) досвіду самостійного прийняття рішень. Рахувати за принципом «кожен голос дорівнює будь-якому іншому» можна лише порівняні та незалежні голоси!
Ми живемо під час тотальної грамотності та потенційної можливості внутрішньої свободи, яка поширюється на всіх членів суспільства. Будь-який виборчий ценз зараз безглуздий і неможливий. Але як враховувати різницю у ступені незалежності точок зору різних людей? Людина, яка володіє достатньою культурою, не стане нав'язувати свою думку в області, в якій вона не розбирається, але чи всі люди такі? Технології реклами, піару, агітації, пропаганди, громадських кампаній та інших форм промивання мізків, що стрімко вдосконалюються, лише зменшують частку думок, які можуть вважатися самостійними. З одного боку, питання, що слід вживати в їжу, є найдемократичнішим, що вимагає врахування думки всіх членів суспільства. З іншого боку, яка ціна думки людини, яка не знає, що таке генетично модифіковані організми, але заздалегідь вважає їх шкідливими?